похилий

КО́СИЙ (розташований похило до горизонтальної або вертикальної площини), НАВСКІ́СНИЙ (НАВКІ́СНИЙ), СКІСНИ́Й, ПОХИ́ЛИЙ, СКО́ШЕНИЙ, ПЕРЕКО́ШЕНИЙ (який скривився на один бік). Сонце спустилось низько, заглянуло в вікна косим промінням (І. Нечуй-Левицький); Його навскісні брови, як два ріжки, високо виповзають на лоб (М. Стельмах); Довжелезні скісні пасма сонячного світла пронизували лісову сутінь (Ю. Бедзик); На сонці стояла похила дошка із прорізаним вздовж неї звивистим жолобком (Ю. Яновський); Наймит миттю перехопився через скошений перелаз (Г. Епік); Хоч зовні павільйон здавався непоказним і трохи перекошеним, та зате діти могли тут сховатися від дощу, гратися (О. Бойченко).

ПОЛО́ГИЙ (про рельєф місцевості — який знижується поступово, не стрімко), ПОЛО́ЖИСТИЙ, СПА́ДИСТИЙ, НЕКРУТИ́Й, ПОХИ́ЛИЙ, ПОХИ́ЛЕНИЙ, ЗГО́РИСТИЙ, ПОКО́ТИСТИЙ розм., ПОВІ́ЛЬНИЙ розм.; ПЛО́СКИЙ, ПЛАСКИ́Й, ПЛЕСКА́ТИЙ (ПЛИСКА́ТИЙ), ПЛАСКУВА́ТИЙ, ПЛЕСКУВА́ТИЙ (ПЛИСКУВА́ТИЙ) (ПЛЕСКОВА́ТИЙ) (ПЛИСКОВА́ТИЙ) (який не має помітного схилу). Високі вали доходили за палацом до зелених пологих лук (І. Нечуй-Левицький); Вибрали зручне місце на положистому березі Сирдар'ї, де не було кущів та очерету (З. Тулуб); Хвилясто здіймалися лагідні київські узвишшя, порозрізувані спадистими ярами (П. Загребельний); Хутір Головатого стояв над річкою, трохи вище слободи, на некрутому косогорі (С. Добровольський); Огей пильно дивиться на застиглу воду, на чорну стіну скелі край води і на похилий, глинястий берег (О. Досвітній); Земля біля Хотина похилена до ріки і порізана глибокими ярами, які ближче до Дністра ширшають (О. Маковей); Недовго скакали обидва попутані коники. За третім скоком по згористій площі попадали на мураву (С. Ковалів); Хто боявся коли у Пренесті Чи у Вольсініях, лісом лямованих, Габіях чесних, Чи на покотистих Тібура горах — домів руйнування? (переклад М. Зерова); Холодна гора височенна, а схилок у долину повільний і рівненький (Марко Вовчок); Непривична до пут вода тухольського потока на хвилю притишилася, немов злінивіла, задрімала в плоских своїх берегах (І. Франко); Пласке узгір'я Братського степу уривається глибочезними байраками (Д. Бузько); Опукла й зверху плеската гора, така схожа на військовий шолом, виникла раптом зовсім близько з-за повороту (Ю. Смолич); Через кілька верстов рибалки пристали до берега й позносили мережі, неводи й посуд на плискувату піскувату пересип (І. Нечуй-Левицький); Внизу на плисковатому зеленому березі було розкидане каміння (І. Нечуй-Левицький).

ПОХИ́ЛИЙ (який відхиляється від вертикального або горизонтального положення, пролягає, розташовується в напрямку між вертикальним і горизонтальним положенням), СКІСНИ́Й, КОСИ́Й, СКО́ШЕНИЙ, ПЕРЕКО́ШЕНИЙ, ЗРІ́ЗАНИЙ, СКО́СИСТИЙ діал. Їй.. приснився справжній сон: ..як він ото відходить від неї похилою кладкою вділ (О. Забужко); Кам'яні брили, скісні й округлі виступи нависають над Єнісеєм, звужують і поглиблюють його ложе (Ю. Збанацький); Сонце заходило. Косе проміння падало на річку Білу (Г. Хоткевич); Зовні вона (високочастотна піч) схожа на домашній холодильник, але має трохи скошений верх (з журналу); У пристанційному скверику на перекошеній лаві знайшов (Несвітайло) собі місце (В. Вільний); Одягнений (чоловік) у довгий сірий прорезинений макінтош, певне ще довоєнного покрою, з зрізаними плечима (В. Козаченко); Пашить медами скосиста гора (Л. Костенко).

ПОХИ́ЛИЙ (який схилився, зігнувся під вагою, натиском чогось, від часу і т. ін.), ПОХИ́ЛЕНИЙ, ЗІ́ГНУТИЙ, ПЕРЕКО́ШЕНИЙ, СКОСОБО́ЧЕНИЙ, ПЕРЕХНЯ́БЛЕНИЙ розм., ПОХНЮ́ПЛЕНИЙ розм., ПОХНЮ́ПИЙ розм., ПОНУ́РЕНИЙ розм. Дужі дуби предковічні, Верби сумні і похилі, Вічно зеленії сосни Ночі назустріч шуміли... (Б. Грінченко); Гей, не кричіть, не плачте, неньки сиві, із-за похилених ворот (Т. Осьмачка); Палилюлька перечекав, поки в дверях зникла зігнута постать Бараболі (М. Стельмах); Перекошена яблуня трісне, Вдарять в землю рум'яні плоди (Т. Масенко); Підійшли до дерев'яного скособоченого будиночка (П. Гуріненко); Він уздрів на тлі хмари білі стіни своєї старенької хати, перехнябленої, з потрісканою низькою призьбою (Григір Тютюнник); Ліворуч завидніла похнюплена будівля управи (Є. Гуцало); Мій Боже милий! що за ліс! Якого нема тут дерева! І високих, величезних, і старих, скорчених, похнюпих, що вже віку свого доживають (О. Стороженко); Гострим бескетом з-під Рейнської піни Башта здіймала понурені стіни (переклад П. Грабовського).

ПОХМУ́РИЙ (у поганому настрої; взагалі схильний до невеселого, сумного настрою; про обличчя, брови, лоб — який виражає такий настрій), ХМУ́РИЙ, ХМУРНИ́Й, ПОНУ́РИЙ, ПОНУ́РЕНИЙ, ХМА́РНИЙ, НАХМУ́РЕНИЙ, НАХМА́РЕНИЙ, ЗАХМА́РЕНИЙ, НАСУ́ПЛЕНИЙ, ПОСУ́ПЛЕНИЙ, НАХНЮ́ПЛЕНИЙ, ПОХМУ́РЕНИЙ, ВОВКУВА́ТИЙ розм., НАДУ́ТИЙ розм., НАСУ́РМЛЕНИЙ (НАСУ́МРЕНИЙ) розм., НАБУРМО́СЕНИЙ розм., ПОХИ́ЛИЙ розм., ПОНИ́КЛИЙ розм., НАСТОВБУ́РЧЕНИЙ (НАСТОБУ́РЧЕНИЙ) розм., ПРИ́ХМАРНИЙ розм., ПОХМУ́РНИЙ заст., ЗАХМУ́РЕНИЙ діал., ПА́ХМУРНИЙ діал., ОХМУ́РИЙ діал. Люди, що жили по тих оселях, понурі та похмурі, німі та мовчазливі, слоняються, як тіні, по горах та байраках (Панас Мирний); Мати боязко на його споглядала — гніву не вбачала, тільки думу-думу на чолі високім похмурім (Марко Вовчок); Батько хмурий мовчки зняв пасок із себе і вперше відшмагав Артема (А. Головко); Хмурне лице дівчини якраз роз'яснилося, брови розтянулися, а очі весело забігали (Н. Кобринська); Вона в понурених очах не знайшла розради і з жахом відчула, як невидима страшна межа пролягла між нею і лісовиками (М. Стельмах); Хмарною прийшла Оленка додому, не сказала нікому нічого, затаїла тривогу в серці (К. Гордієнко); Накинувши пальто на плечі, Франко сидить у дворі на какамені. Нахмурений, зосереджений, задуманий (О. Левада); Рідко Порфир бачить матір усміхненою, все більше буває нахмарена, заклопотана, а то й розлючена, коли він її доведе (О. Гончар); Андрій мовчки, з захмареним обличчям, подав руку одному німцеві, другому (Ю. Бедзик); Олеся никала мовчки по залі й цілий день ходила надута й насуплена (І. Нечуй-Левицький); Грицько подивився довго їй услід і, посуплений, потягся через терни додому (М. Грушевський); Гладун іде поблизу Степури нахнюплений (О. Гончар); Нічого не сказала Горпина, замовк і Петро похмурений (Б. Грінченко); — Я тільки з виду вовкуватий, а душа в мене лагідна (І. Цюпа); Цілий тиждень Гриньо, насурмлений, як осінній день, ходив на працю (С. Чорнобривець); Ставав (Терень) хмурим, мовчазним, набурмосеним. Дивився спідлоба, понуро (В. Винниченко); Я стала дівка на порі, хоть боязка, похила й тиха (І. Франко); Весілля було не таке, до якого звикли. Кислі, пониклі, ..снували по хаті батьки молодої (Ю. Збанацький); Василь Масляк, рудуватий, настовбурчений, клятої вдачі і вже не молодих літ хазяїн, хитро примружив вузенькі, як у поросяти, очі (І. Микитенко); Насупивши брови, сидів старий за вечерею; а другі гості, бачивши, що він такий похмурний, і собі сиділи мовчки (П. Куліш); Надбіг кельнер, захмурений та недобрий (Лесь Мартович); Тут (на ярмарку) уявляються і молодиці повновиді і трохи охмурі, — усе вони цінують і на все кажуть, що дорого (Марко Вовчок).

СТАРИ́Й (СТАР поет., фольк.) (який прожив багато років), ПОХИ́ЛИЙ, ПЕРЕСТАРІ́ЛИЙ, ПЕРЕСТА́РКУВАТИЙ розм. (дуже старий або старіший, ніж треба для чого-небудь); СТАРЕ́ЗНИЙ, ДРЕ́ВНІЙ розм., ПРЕСТАРИ́Й розм., ДІДИ́ЗНИЙ заст., ПРЕСТАРІ́ЛИЙ рідше (який дожив до глибокої старості); ВЕ́ТХИЙ, ДРЯ́ХЛИЙ (дуже старий і немічний). У човні сиділо троє: старий сивий рибалка і двоє юнаків (Ю. Смолич); Я жив на хуторі.. Я стар був, немощен (Т. Шевченко); Я попросив у якоїсь похилої вже тітусі гілку бузку (Ю. Мокрієв); Родичі також не були ще надто перестарілі, могли обходитися без нього в хазяйстві (О. Кобилянська); Двірник, — він і тепер працює в їхньому будинку, — перестаркуватий і хворобливий (Л. Первомайський); Любила (Маруся) в ті дні говорити зі статечними ґаздинями, древніми дідами (Г. Хоткевич); Розступилася земля, і з глибокої ями, як з води, вирнув дідизний старець (О. Стороженко); Господар, ветхий дідок, шмигнув у хатину, швидко закривши за собою двері (Григорій Тютюнник).