похиляти
ПОХИЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОХИЛИ́ТИ, хилю́, хи́лиш, док.
1. кого, що. Надавати похилого положення; починати хилити; нахиляти.
Всі стали тихо, всяк свій спис Додолу похиляє (Леся Українка);
– Якби я [Лис] завітрив [учув] десь якусь засідку, то зараз похилю хвоста троха вдалину (І. Франко);
// Своєю силою примушувати нахилитися, схилитися кого-, що-небудь; відтягати вниз своєю вагою.
[Галина:] На вгороді буркун-зілля Вітрець похиляє (М. Кропивницький);
Грона похилили гіллячку, на землі лежать бідні, треба підняти (М. Коцюбинський);
Лиш напором волі стримувала себе [Маруся], аби не впасти на груди опришкові .. Зрозумів опришок. Тихим рухом обняв, похилив навзнак і впився губами в губи... (Г. Хоткевич);
Услід за хмарою з півдня ввірвався неймовірної сили холодний вітер, похилив до самої землі дерева (Ю. Збанацький);
// Оволодівши всім єством, примушувати схилитися, зігнутися (про сон, утому і т. ін.); змагати.
Як сніп той, ви хилитесь і прилягаєте на тому місці, де сиділи. Сон то чи друга страшніша неміч вас похилила? (Панас Мирний);
* Образно. Мужню силу хоч похилить горе, Та не зломить, в підлість не поверне (І. Франко);
// у сполуч. зі сл. голова, чоло і т. ін. Схиляти, опускати вниз, додолу.
Молода дівчина похиляє трохи голову (О. Кобилянська);
Ото він і пішов, буцімто у город, тихою ступою, похиливши голову, мов задумався (Г. Квітка-Основ'яненко);
[Антей:] Переможець лиш тоді похвалить, коли подоланий похилить чоло йому до ніг (Леся Українка);
Він похилив до бруку кров'ю залитий лоб (М. Бажан);
* Образно. Рожа похилила голову, як маленька дитина (В. Стефаник).
2. тільки док., розм. Підійти, наблизитися до якоїсь межі (про явища природи).
Вже й день минає. На південь сонце похилило (С. Чорнобривець);
// безос.
Похилило до вечора.
3. тільки док., розм. Піти, попрямувати кудись, похнюпившись.
Наче п'яний, зігнувшись і плутаючи ногами, похилив він вподовж улиці (Панас Мирний);
Онохрій Литка виглянув у ворота, сплюнув на вулицю і зажурено похилив до хати (Г. Епік);
Наш пасажир, знаєте, терплячий, бере з собою клунок з харчами. Туман? Нельотно? Він і похилив до автобуса... (О. Гончар).
Значення в інших словниках
- похиляти — похиля́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- похиляти — -яю, -яєш, недок., похилити, -хилю, -хилиш, док. 1》 перех. Надавати похилого положення; починати хилити; нахиляти. || Своєю силою примушувати нахилитися, схилитися кого-, що-небудь; відтягати вниз своєю вагою. Великий тлумачний словник сучасної мови
- похиляти — (-яю, -яєш) док., (куди); мол. Піти кудись. — Я б не відмовився зараз і від одеколону — сказав Вітько. — Так, треба ж засосати ще... — погодився Сашко. — Похиляли в наш регіон (М. Омельченко, Свято біди). БСРЖ, 467. Словник жарґонної лексики української мови
- похиляти — ВІДТЯГА́ТИ (тягнути вниз своєю вагою), ВІДТЯ́ГУВАТИ, ОБТЯ́ГУВАТИ, ПОХИЛЯ́ТИ. — Док.: відтягти́, відтягну́ти, обтягну́ти (обтягти́), похили́ти. Дві чорних важких коси відтягали назад дівочу голову (М. Словник синонімів української мови
- похиляти — ПОХИЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПОХИЛИ́ТИ, хилю́, хи́лиш, док. 1. перех. Надавати похилого положення; починати хилити; нахиляти. Всі стали тихо, всяк свій спис Додолу похиляє (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
- похиляти — Похиля́ти, -ля́ю, -єш сов. в. похилити, -лю, -лиш, гл. 1) Склонять, склонить, наклонять, наклонить. Скрізь же ти, буйнесенький, по полю гуляєш, шумиш, гудеш, висвистуєш, тирсу похиляєш. О. 1861. XI. 44. Тогді Кішка Самійло... Словник української мови Грінченка