походити

ПОХО́ДИТИ¹, джу, диш, недок.

1. Належати за народженням до певної національності, класу, місцевості і т. ін.; вести свій рід, своє існування від кого-, чого-небудь.

Родився я 5 вересня ст. ст. 1864 р. в м. Вінниці на Поділлі, в родині урядовця, яка походить з давнього боярського українського роду (М. Коцюбинський);

Мати його походила з Буковини (В. Стефаник);

Бовдюг і Латочка сперечалися про родословну цариці Катерини. Бовдюг говорив, що вона походить від австрійців, а Латочка доказував, що від французів (Григорій Тютюнник);

Російський, український і білоруський народи походять від єдиного кореня (з публіц. літ.).

2. тільки 3 ос. Виникати, утворюватися, з'являтися як наслідок яких-небудь подій, процесів, явищ і т. ін;

// Утворюватися на основі іншого слова (про слова, назви).

Від річки Уж походить і назва міста (В. Кучер);

// рідко. Існувати з якогось часу.

Кожда з них [єгипетських пісень] має більш 3000 літ, одна тільки .. “молодша”, бо походить з 700-го року до Р. X (Леся Українка);

// Відбуватися, ставати відчутним внаслідок чиїхось дій, чиєїсь волі, залежно від певних обставин.

[Кассандра:] Чи й ти гадаєш так, що все нещастя походить від Кассандри? (Леся Українка);

Весь час .. він відчував на серці неспокій і не міг зрозуміти, відкіля він походить (В. Собко).

ПОХО́ДИТИ², джу, диш, недок., розм.

Бути схожим на кого-, що-небудь, подібним до когось, чогось.

Спізнався з панночкою полковий лікар та й почав щодня вчащати. Такий він був тихий, звичайний, до кожного привітний, – і на панича не походив!.. (Марко Вовчок);

Корольов любив Петра за його здібності, за рішучий, незалежний характер, що дуже походив на його власний (І. Багмут).

ПОХОДИ́ТИ, ходжу́, хо́диш, док.

1. Ходити якийсь час.

Ой, порости, кропе, Високо та й у городі, Ой, походи, молоденький, Коло моєї хати! (з народної пісні);

Ой не йдімо, не ходімо, Рано, друже, рано – Походимо, посидимо – На сей світ поглянем... (Т. Шевченко);

Він у душі навіть радий був, що ще якісь півгодини походить на волі, віддалить від себе страшну хвилину зустрічі з воєнкомом (М. Стельмах);

– Не мало пішло мого добра .. А тепер от і сам обголів так, що й пучки лізуть із чобіт .. Що ж? Походимо й без чобіт (П. Куліш);

– Де вже нам було до книжок, Дмитре Захаровичу, дві зими в школу походив, ото і вся наука (І. Цюпа);

Верзе [пан] притьмом: .. Що буцім ти, Рябко, так гавкав, – як собака, Що буцім по тобі походить ще й ломака (П. Гулак-Артемовський);

Походити коло війта, щоби дав на ту просьбу громадську печатку та й свій підпис, то вже брав Микола на себе (Л. Мартович);

Від'їхавши добрих дві милі, повстанці зупинилися перепочити і походити біля поранених (П. Панч).

2. Зробити хід у грі в шахи, карти і т. ін.

– Коли б ти походила королем, то там би ні одної взятки не було (Панас Мирний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. походити — похо́ди́ти 2 дієслово недоконаного виду бути схожим на кого-, що-небудь розм. похо́дити 1 дієслово недоконаного виду вести свій рід від когось чи чогось походи́ти дієслово доконаного виду від: ходи́ти Орфографічний словник української мови
  2. походити — 1. бути родом, вести рід; (звідки) братися <�брати початок> з; тлк. 3 ос. виникати, утворюватися, з'являтися; 2. (на кого) скидатися, бути подібним. Словник синонімів Караванського
  3. походити — I [походиетие] -оджу, -диеш; нак. -од', -од'теи, недок. (брати початок, бути схожим) II [походитие] -хоуджу, -одиеш; нак. -ди, -хоуд'іт', док. (від ходити) Орфоепічний словник української мови
  4. походити — I -джу, -диш, недок. 1》 Належати за народженням до певної національності, класу, місцевості і т. ін.; вести свій рід, своє існування від кого-, чого-небудь. 2》 тільки 3 ос. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. походити — іти́ (похо́дити) з глибини́ душі́ (се́рця). Відзначатися щирістю, відвертістю, проникливістю і т. ін. Татаєв вдивлявся в ці знайомі риси суворих, зморшкуватих облич, він знав, що слова промовців йдуть з глибини серця, знав... Фразеологічний словник української мови
  6. походити — НАГА́ДУВАТИ кого, що (бути, здаватися схожим на кого-, що-небудь), СКИДА́ТИСЯ на кого-що, ПОХО́ДИТИ на кого-що, розм., ПРИГА́ДУВАТИ розм. Словник синонімів української мови
  7. походити — Походи́ти, -ходжу́, -хо́диш, -дять; походи́, -ді́м, -ді́ть похо́дити, -хо́джу, -хо́диш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. походити — ПОХО́ДИТИ¹, джу, диш, недок. 1. Належати за народженням до певної національності, класу, місцевості і т. ін.; вести свій рід, своє існування від кого-, чого-небудь. Родився я 5 вересня ст. ст. 1864 р. Словник української мови в 11 томах
  9. походити — Похо́дити, -джу, -диш гл. Походить, быть похожимъ. Такий він був тихий, звичайний... і на панича не походив. МВ. (О. 1862. III. 44). Він більш походив на звірюку, як на чоловіка. Стор. МПр. 83. --------------- Походи́ти, -джу́, -диш гл. 1) Походить. Словник української мови Грінченка