походити

ПОХО́ДИТИ¹, джу, диш, недок.

1. Належати за народженням до певної національності, класу, місцевості і т. ін.; вести свій рід, своє існування від кого-, чого-небудь.

Родився я 5 вересня ст. ст. 1864 р. в м. Вінниці на Поділлі, в родині урядовця, яка походить з давнього боярського українського роду (М. Коцюбинський);

Мати його походила з Буковини (В. Стефаник);

Бовдюг і Латочка сперечалися про родословну цариці Катерини. Бовдюг говорив, що вона походить від австрійців, а Латочка доказував, що від французів (Григорій Тютюнник);

Російський, український і білоруський народи походять від єдиного кореня (з публіц. літ.).

2. тільки 3 ос. Виникати, утворюватися, з'являтися як наслідок яких-небудь подій, процесів, явищ і т. ін;

// Утворюватися на основі іншого слова (про слова, назви).

Від річки Уж походить і назва міста (В. Кучер);

// рідко. Існувати з якогось часу.

Кожда з них [єгипетських пісень] має більш 3000 літ, одна тільки .. “молодша”, бо походить з 700-го року до Р. X (Леся Українка);

// Відбуватися, ставати відчутним внаслідок чиїхось дій, чиєїсь волі, залежно від певних обставин.

[Кассандра:] Чи й ти гадаєш так, що все нещастя походить від Кассандри? (Леся Українка);

Весь час .. він відчував на серці неспокій і не міг зрозуміти, відкіля він походить (В. Собко).

ПОХО́ДИТИ², джу, диш, недок., розм.

Бути схожим на кого-, що-небудь, подібним до когось, чогось.

Спізнався з панночкою полковий лікар та й почав щодня вчащати. Такий він був тихий, звичайний, до кожного привітний, – і на панича не походив!.. (Марко Вовчок);

Корольов любив Петра за його здібності, за рішучий, незалежний характер, що дуже походив на його власний (І. Багмут).

ПОХОДИ́ТИ, ходжу́, хо́диш, док.

1. Ходити якийсь час.

Ой, порости, кропе, Високо та й у городі, Ой, походи, молоденький, Коло моєї хати! (з народної пісні);

Ой не йдімо, не ходімо, Рано, друже, рано – Походимо, посидимо – На сей світ поглянем... (Т. Шевченко);

Він у душі навіть радий був, що ще якісь півгодини походить на волі, віддалить від себе страшну хвилину зустрічі з воєнкомом (М. Стельмах);

– Не мало пішло мого добра .. А тепер от і сам обголів так, що й пучки лізуть із чобіт .. Що ж? Походимо й без чобіт (П. Куліш);

– Де вже нам було до книжок, Дмитре Захаровичу, дві зими в школу походив, ото і вся наука (І. Цюпа);

Верзе [пан] притьмом: .. Що буцім ти, Рябко, так гавкав, – як собака, Що буцім по тобі походить ще й ломака (П. Гулак-Артемовський);

Походити коло війта, щоби дав на ту просьбу громадську печатку та й свій підпис, то вже брав Микола на себе (Л. Мартович);

Від'їхавши добрих дві милі, повстанці зупинилися перепочити і походити біля поранених (П. Панч).

2. Зробити хід у грі в шахи, карти і т. ін.

– Коли б ти походила королем, то там би ні одної взятки не було (Панас Мирний).