1. Словник синонімів української мови

походити

НАГА́ДУВАТИ кого, що (бути, здаватися схожим на кого-, що-небудь), СКИДА́ТИСЯ на кого-що, ПОХО́ДИТИ на кого-що, розм., ПРИГА́ДУВАТИ розм.; ПЕРЕГУ́КУВАТИСЯ (ПЕРЕГУКА́ТИСЯ рідше), ПЕРЕКЛИКА́ТИСЯ (з чим: про неживі, звичайно неконкретні реалії — бути схожим на що-небудь, співзвучним чомусь); ПОВТО́РЮВАТИ (ПОВТОРЯ́ТИ) (бути цілком подібним до кого-, чого-небудь). Все похмуре подвір'я нагадувало вороняче гніздо (С. Чорнобривець); — Чоловік той зовсім не скидався на Мусія Бабенка, якого я таки добре запам'ятав тоді (Є. Гуцало); Вона все ще та давня Маня, з своїм пишним сміхом, коли сміється, і з тими очима, що пригадують її матір (О. Кобилянська); Звали його модним ім'ям Ростислав, і це мовби перегукувалось з його високим не по літах зростом (І. Ле); Пісня білоруського села дзвінко перекликається з піснею села українського (М. Рильський); — Дуже часто діти повторюють своїх батьків. Засвоюють їхні звички, їх принципи, їх мораль (В. Логвиненко).

I. ПОХО́ДИТИ від кого-чого (належати за походженням до певної національності, класу, місцевості тощо), ВИХО́ДИТИ, ПОЧИНА́ТИСЯ, ВЕСТИ́ РІД (РОДОВІ́Д). — Док.: ви́йти, поча́тися. Родився я 5 вересня ст. ст. 1864 р. в м. Вінниці на Поділлі, в родині урядовця, яка походить з давнього боярського українського роду (М. Коцюбинський); Він не крився ні від кого, що сам вийшов з давнього козачого роду (Панас Мирний); Діди.. розказовали, звідки почалось козацтво і як увесь мир вибивсь був із-під ляхів і недоляшків на волю (П. Куліш); Хто у серці іскру небесну ховає, рід свій веде з Прометея (Леся Українка).

ПОХО́ДИТИ від кого-чого, звідки (виникати, з'являтися, утворюватись як наслідок певних подій, процесів, явищ і т. ін.), ПОЧИНА́ТИСЯ також чим, ПОСТАВА́ТИ, ІТИ́ (ЙТИ), БРА́ТИ ПОЧА́ТОК від чого, де. — Док.: поча́тися, поста́ти, піти́. (Кассандра:) Чи й ти гадаєш так, що все нещастя походить від Кассандри? (Леся Українка); — Як тобі совість підкаже, — спокійно відповів Мірошниченко. — Коли вона за роки твого багатства стала гряззю — бери обріза і йди вбивати людей. Велике багатство завжди цим починається або цим закінчується (М. Стельмах); Повинно зостатися щось од огню непорушне: В іншому разі матерія спершу в ніщо б оберталась І вже з нічого речей розмаїтість у нас поставала (переклад М. Зерова); — Усі мої біди, певно, йдуть від нашого прізвища. — Щасні. На прізвище — щасні, а насправді — нещасні (Ю. Збанацький); Скільки невільницьких пісень з тих ущелин брали початок (О. Гончар).

ХОДИ́ТИ (переміщатися, ступаючи ногами; змінювати місце в просторі, перев. в різних напрямках протягом певного часу), ХОДЖА́ТИ діал.; ПОХОДЖА́ТИ, ПРОХОДЖА́ТИ розм., ПРОХОДЖА́ТИСЯ розм., ПРОХО́ДЖУВАТИСЯ розм., ПРОХО́ДИТИСЯ розм., ФЛАНІ́РУВАТИ заст., розм. (спокійно, повільно, туди і назад); ДИ́БАТИ розм., ДИБУЛЯ́ТИ розм. (важко або невміло переставляючи ноги), ЧО́ВГАТИ (мало піднімаючи ноги, утворювати шурхіт). — Док.: походи́ти, пройти́ся, проходи́тися. Тільки один Чіпка не лягає: ходить, нудиться, карається ... З хати надвір; знадвору в хату (Панас Мирний); Олеся походжала по світлиці з паничами й жартувала (І. Нечуй-Левицький); Тим-то я такий веселий І без палиці ходжаю (В. Самійленко); — Спи, спи, — вичитувала Явдоха, човгаючи по хаті (Григорій Тютюнник).

Джерело: Словник синонімів української мови на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. походити — похо́ди́ти 2 дієслово недоконаного виду бути схожим на кого-, що-небудь розм. похо́дити 1 дієслово недоконаного виду вести свій рід від когось чи чогось походи́ти дієслово доконаного виду від: ходи́ти Орфографічний словник української мови
  2. походити — 1. бути родом, вести рід; (звідки) братися <�брати початок> з; тлк. 3 ос. виникати, утворюватися, з'являтися; 2. (на кого) скидатися, бути подібним. Словник синонімів Караванського
  3. походити — I [походиетие] -оджу, -диеш; нак. -од', -од'теи, недок. (брати початок, бути схожим) II [походитие] -хоуджу, -одиеш; нак. -ди, -хоуд'іт', док. (від ходити) Орфоепічний словник української мови
  4. походити — I -джу, -диш, недок. 1》 Належати за народженням до певної національності, класу, місцевості і т. ін.; вести свій рід, своє існування від кого-, чого-небудь. 2》 тільки 3 ос. Великий тлумачний словник сучасної мови
  5. походити — ПОХО́ДИТИ¹, джу, диш, недок. 1. Належати за народженням до певної національності, класу, місцевості і т. ін.; вести свій рід, своє існування від кого-, чого-небудь. Родився я 5 вересня ст. ст. 1864 р. Словник української мови у 20 томах
  6. походити — іти́ (похо́дити) з глибини́ душі́ (се́рця). Відзначатися щирістю, відвертістю, проникливістю і т. ін. Татаєв вдивлявся в ці знайомі риси суворих, зморшкуватих облич, він знав, що слова промовців йдуть з глибини серця, знав... Фразеологічний словник української мови
  7. походити — Походи́ти, -ходжу́, -хо́диш, -дять; походи́, -ді́м, -ді́ть похо́дити, -хо́джу, -хо́диш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
  8. походити — ПОХО́ДИТИ¹, джу, диш, недок. 1. Належати за народженням до певної національності, класу, місцевості і т. ін.; вести свій рід, своє існування від кого-, чого-небудь. Родився я 5 вересня ст. ст. 1864 р. Словник української мови в 11 томах
  9. походити — Похо́дити, -джу, -диш гл. Походить, быть похожимъ. Такий він був тихий, звичайний... і на панича не походив. МВ. (О. 1862. III. 44). Він більш походив на звірюку, як на чоловіка. Стор. МПр. 83. --------------- Походи́ти, -джу́, -диш гл. 1) Походить. Словник української мови Грінченка