пошивати

ПОШИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОШИ́ТИ, и́ю, и́єш, док.

1. що, заст. Покривати соломою яку-небудь будівлю.

Баби мастили стіни, Семен пошивав покрівлю (М. Коцюбинський);

Молола [Катерина] на жорнах, шила й вишивала дітям сорочки і сама пошивала сніпками хату чи клуню (М. Стельмах);

– Заходився [старий] пересипати повітку, – пошити ще сніпками та обмазати, то й готова буде (М. Коцюбинський);

Треба було хатчину наново пошити; через перестарілу солому, що майже зовсім загнила, протікає добре дощ (О. Кобилянська).

2. у кого – що, у сполуч. з ім. у мн., перен., розм. Вважати кого-небудь належним за певними ознаками до якоїсь групи людей за знач. ім.

[Єгор Іванович:] На старості літ пошили мене в анархісти... (Ю. Яновський);

// Присвоювати кому-небудь якийсь чин.

– Рядовий Шульга, а я, признатися, гадав, що зразу тебе у генерали пошиють (Н. Рибак).

◇ (1) Пошива́ти / поши́ти у брехню́ кого, що – підло звинуватити кого-небудь у неправді або наговорюючи на когось, щось, заплямувати їх.

Це ж ви Республіку пошили у брехню, і безоглядно повтікали за кордон (П. Тичина);

(2) Поши́ти (рідше обу́ти) / пошива́ти (ши́ти) в ду́рні кого, грубо:

а) поставити кого-небудь у незручне, комічне становище; обдурити когось.

Став [Писар] її пильно прохати, щоб як би того пана Микиту зовсім у дурні пошити (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Тепер він буде мститися за те, що ви його пошили в дурні (Василь Шевчук);

Улан засміявся. Не щастить сердешному Збишеку сьогодні. В дурні пошили (Д. Бедзик);

Диктаторові стало неприємно так, ніби його живовидячки пошивали в дурні (Т. Осьмачка);

– Я тебе на полонину приймав, я тебе годую, я тобі гроші плачу, а ти мене в дурні шиєш перед людьми? (Г. Хоткевич);

б) одурити за допомогою чого-небудь.

– Ви мене вважатимете за простачка, якого можна пошити в дурні баєчкою (Василь Шевчук);

в) продемонструвати свою перевагу, показати себе розумнішим від інших.

Тарас приліг. Стомив його цей “дружній” диспут. Кожен себе вважає мудрим, прагне пошити в дурні іншого... (Василь Шевчук);

У дурні німчики обули Великомудрого гетьмана (Т. Шевченко).