правочин

ПРАВОЧИ́Н, у, ч., юр.

Дія особи, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків.

Обіг майнових благ у суспільстві супроводжується зміною власників. Чи не найчастіше право власності переходить від одних осіб до інших на підставі договору (правочину) (з навч. літ.);

При вчиненні одним із батьків правочинів щодо майна малолітньої дитини вважається, що він діє за згодою другого з батьків (з мови документів).