прегордо

ПРЕГО́РДО, а, е, також у сполуч. зі сл. гордо, розм.

Присл. до прего́рдий.

[Парвус:] А згадай же [Люцію], що він сказав на запит, чом у нього не слідно культу цезаря в господі: “сим нехтують не тільки християни!” – сказав Руфін, прегордо посміхнувшись (Леся Українка).