предок

ПРЕ́ДОК, дка, ч.

1. Старший родич по висхідній лінії з боку матері або батька (звичайно старіший за діда, бабу).

В бібліотеці, повній старих книжок, висять портрети поважних предків (М. Коцюбинський);

Предків я знав по пальцях – до мого діда включно (Ю. Яновський);

// Той, від кого веде свій початок рід.

Жителі села звичайно належали до одного роду. Вони вважали себе потомками одного спільного предка (з навч. літ.);

// Родоначальник якогось виду або роду (про тварин).

Предком усіх сучасних домашніх котів є африканський дикий кіт (з наук.-попул. літ.).

2. перев. мн. Попередники сучасних поколінь; люди, що жили задовго до теперішніх часів.

[Магістер:] Архімед убитий був рукою невігласа, не встигши теореми докінчити. Але за рік чи, може, за сто рік, знайшлась рука, що дописать зуміла ту теорему. І ніхто не скаже, де діло предка, де потомка праця, – вони злились в єдину теорему (Леся Українка);

Прекрасна наша Вітчизна. Щоб одстояти її від посягання ворогів, не раз наші предки засівали береги Дніпра своїми кістками (П. Панч);

Ще той собор у Києві стоїть, Що предок звів на диво поколінням (Д. Павличко);

// тільки мн. Ті, від кого походять певні людські племена, народності і т. ін.

На півночі і північному сході вони [венеди] потім стикалися з окремими угро-фінськими племенами – предками естонців, фіннів, карелів, мордви, марі та інших народів (з навч. літ.);

Давні племена своїми предками вважали тварин (з наук.-попул. літ.).

◇ З ді́да-пра́діда (з ді́да й пра́діда, з діді́в і пра́дідів) <�З пре́дка, з ді́да> див. дід;

(1) З пре́дка (з пре́дка-ві́ку) – з давніх-давен, з давніх часів; віддавна.

Недалеко від Полтави, Де широкими гіллями Ліс над Ворсклою гуде, – З предка, з діда .. Незавидний жив козак (Л. Боровиковський);

З предка живуть Кабашні у цих місцях (О. Гончар);

Без границі й без копця, Від конця [кінця] та й до конця Зеленіє степ кругом З предку-віку облогом (П. Куліш);

(2) З пре́дка, з ді́да (д) див. дід.