преподобний

ПРЕПОДО́БНИЙ, а, е.

1. рел. Святий, праведний.

Не ховайте, не топчіте Святого закона, Не зовіте преподобним Лютого Нерона (Т. Шевченко);

Двоє молодих християн наближаються до Руфіна і вклоняються. [1-й:] Благослови нас, брате преподобний! дай душам мир (Леся Українка);

// у знач. ім. преподо́бні, них, мн. Святі, праведники.

Окують царей [царів] неситих В залізнії пута, І їх, славних, оковами Ручними окрутять. І осудять неправедних Судом своїм правим, І вовіки стане слава, Преподобним слава (Т. Шевченко);

– Пишеться [у книзі], як святих мучили за христову віру, як преподобні жили в пустині, в лісах, пущах, нетрях та в кам'яних печерах (І. Нечуй-Левицький);

А що сильніше підпирає твердь – молитва преподобного Антонія чи Наливайка мученицька смерть? (Л. Костенко).

2. у сполуч. зі сл. отець, церк. Священик, піп.

[Магдалина:] Согрішила я, багато нагрішила! .. Що ж то скаже преподобний отець Пахомій, як довідається про це гріховне зборище! (І. Нечуй-Левицький);

Здавалося Доміану, що сидить він не в себе дома, а в трапезній преподобного отця Онуфрія (М. Ю. Тарновський);

Ось і тепер вона так хоче, так дуже, дуже хоче на словах преподобного отця Григорія, мов на ангельських крилах, у небо піднятись, так думки грішні не пускають (Б. Лепкий).

3. розм., рідко. Який не має ніякої провини, ні в чому не винний; безгрішний.

– Я розказувала про чуда, а не про якісь брехні .. В тебе, Лаврін, молоко на губах не обсохло, а ти брехню завдаєш преподобним жонам (І. Нечуй-Левицький).

4. заст. Прекрасний, гарний.

Припну фартух дорогий, – Срібні-злоті береги, Гафтована середина, Преподобна дівчина! (П. Чубинський).