1. Словник української мови у 20 томах

прерогатива

ПРЕРОГАТИ́ВА, и, ж., книжн.

Виключне право, перевага, що належить найчастіше якомусь державному органу чи службовій особі.

Ті домагання, які поставив Романчук, то Бог зна, які прерогативи з них вийдуть для русинів (Леся Українка);

– Ніхто ваших прерогатив не віднімає... – А це що за слово? – Ну, прав, прав... (С. Добровольський);

– Я просив би утриматися від оцінки моїх думок. Це поки що не входить у ваші прерогативи (П. Загребельний).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

Значення в інших словниках

  1. прерогатива — прерогати́ва іменник жіночого роду Орфографічний словник української мови
  2. прерогатива — див. ПРАВО. Словник синонімів Караванського
  3. прерогатива — -и, ж., книжн. Виключне право, перевага, що належить найчастіше якомусь державному органу чи службовій особі. Великий тлумачний словник сучасної мови
  4. прерогатива — Правомоч Словник чужослів Павло Штепа
  5. прерогатива — (англ. рrеrоgаtivе) виключне право, яке належить певному державному органу або посадовій особі. Економічний словник
  6. прерогатива — прерогати́ва (від лат. praerogativa – перевага) перевага, виключне право, компетенція. Словник іншомовних слів Мельничука
  7. прерогатива — ПРА́ВО (обумовлена певними обставинами можливість користуватися чимсь, робити щось); ПРИВІЛЕ́Й, ПЕРЕВА́ГА, ПРЕРОГАТИ́ВА книжн. (особливе, переважне, виключне). Словник синонімів української мови
  8. прерогатива — ПРЕРОГАТИ́ВА, и, ж., книжн. Виключне право, перевага, що належить найчастіше якомусь державному органу чи службовій особі. Ті домагання, які поставив Романчук, то бог зна, які прерогативи з них вийдуть для русинів (Л. Укр. Словник української мови в 11 томах
  9. прерогатива — рос. прерогатива виключне право на щось, що належить певній фізичній чи юридичній особі, державному органу або посадовій особі, громадській установі, приватному власникові. Eкономічна енциклопедія