пресвятий

ПРЕСВЯТИ́Й, а, е.

1. нар.-поет. Який перевищує, перевершує всіх у святості, праведності.

Марія сина привела. Єдиную тую дитину, Що нас од каторги спасла! І пресвятая, неповинна, За нас, лукавих, розп'ялась! (Т. Шевченко);

Ти [мати] ідеш, пренепорочна, Тінь Шевченкова з тобою Світить путь у бездорожжі [бездоріжжі], Одволожує уста. Сонце глянуло із хмари, Наших месників удари – Грізний грім людської кари – Ти почула, пресвята (М. Рильський);

* Образно. – Сонце пресвятеє На землю радість принесло І людям і землі, моєї Туги-нудьги не розвело (Т. Шевченко).

2. церк. Уживається як постійний епітет при словах Бог, Богородиця, панотець.

Питається архірей Попа молодого: “Який, – каже, – тебе чорт Висвятив, дурного?” А той йому, неборак, Глянув тільки в очі: “Та святили ж, – каже, – ви, Пресвятий панотче!” (С. Руданський);

– Пресвята Богородице, хорони нас! – стара Текля хрестилася дрібно і поквапно (Ю. Смолич);

Отож, у садку був намет, а в ньому образ Пресвятої Богородиці в чорних рамах (Б. Лепкий);

// у знач. ім. Пресвята́, тої, ж. Богородиця.

Вернулися запорожці, Принесли з собою В Гетьманщину той чудовий Образ Пресвятої (Т. Шевченко).