привичний

ПРИВИ́ЧНИЙ, а, е, розм.

Те саме, що зви́чний.

Він у мішанім шумі дочувся мірного лускоту .. Се був шелест, здавна привичний для нього (І. Франко);

Привичним рухом одімкнув надзиратель замок, широко розчинив двері (Г. Хоткевич);

Тепер мав [Славко] віру в свої сили, привична йому журба й несміливість щезли безслідно (Л. Мартович);

Їй самій, привичній до всякої лихої години, й то часом аж плач бере, як вискочить надвір. А тож-то йому, малому! (Панас Мирний);

Далеко й лунко оддавався голос солов'я .. проте і чоловік і жінка вчували в йому привичним ухом знакомі трелі і впізнавали .. сусіду-співуна (С. Васильченко);

– Де ж це видано, по стільки одразу хилити оцієї погані, – показує [Супрун] пальцем на порожню склянку. – Я, дядьку, вже привичний, – не ображається, а сміється Клим (М. Стельмах).