привітати
ПРИВІТА́ТИ, а́ю, а́єш, кого і без дод.
Док. до віта́ти 1–4.
Сидимо коло воріт. То з тим перемовимо, то з другим, – спитаємо, привітаємо, а Чайчиха мовчки сидить (Марко Вовчок);
Він привітав Дороша кивком голови (Григорій Тютюнник);
Промчавшись конем мимо Ясногорської та Черниша, Маковей привітав і їх щасливою новиною: – Прагу визволено! (О. Гончар);
Вихід “Енеїди” в перекладі І. Бражніна, добре оформленої і з скромним за розміром, але вельми корисним тлумачним “апаратом”, можна і слід привітати (М. Рильський);
Привітай же, моя ненько, Моя Україно, Моїх діток нерозумних, Як свою дитину (Т. Шевченко);
[Микита:] А що, пане Саво, мабуть, несподівані гості приїхали? Чим їх привітаєш? (М. Костомаров);
* Образно. Всього надбали. Та діточок у їх бігма, А смерть з косою за плечима. Хто ж їх старість привітає, За дитину стане? (Т. Шевченко).
Значення в інших словниках
- привітати — привіта́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- привітати — -аю, -аєш, перех. і без додатка. Док. до вітати 1-4). Великий тлумачний словник сучасної мови
- привітати — ВІТА́ТИ (говорити або писати приємні слова комусь з нагоди дня народження, ювілею, свята, приємної події; слати привіт), ПОЗДОРОВЛЯ́ТИ, УКЛОНЯ́ТИСЯ (ВКЛОНЯ́ТИСЯ), ЗДОРО́ВИТИ розм., ГРАТУЛЮВА́ТИ кому, зах., ВІНШУВА́ТИ (перев. Словник синонімів української мови
- привітати — Привіта́ти, -та́ю, -та́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- привітати — ПРИВІТА́ТИ, а́ю, а́єш, перех. і без додатка. Док. до віта́ти 1-4. Сидимо коло воріт. То з тим перемовимо, то з другим, — спитаємо, привітаємо, а Чайчиха мовчки сидить (Вовчок, І, 1955, 261); Він привітав Дороша кивком голови (Тют. Словник української мови в 11 томах
- привітати — Привіта́ти, -та́ю, -єш гл. Принять, привѣтствовать. От воно і вклонилось, і привітало мене чепурненько. МВ. І. 18. Тую галеру із грізної гармати, привітайте, гостинця їй дайте. Лукаш. Словник української мови Грінченка