придавлювати

ПРИДА́ВЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИДАВИ́ТИ, давлю́, да́виш; мн. прида́влять; док.

1. кого, що і без прям. дод. Натискувати, надавлювати на що-небудь, змінюючи його звичайне положення або форму.

Хотів Юріштан приготовити пістолет, почав підіймати курки. Аби не клацали, придавлював цингель (Г. Хоткевич);

На припічку Устина побачила замішане тісто, придавила двома пальцями, а воно зразу ж піднялося, як пух (С. Чорнобривець);

Не знайшовши нічого іншого під рукою, він скидає свій засмальцьований .. картуз і надіває його зверху на бомбу, надів, мов на снігову бабу, та ще й придавив, ніби на очі насунув, і бомба стала одразу смішною в його картузі (О. Гончар);

// чим. Вагою, масою чого-небудь стискувати щось.

Навантажили [Чіпка з товаришами] обидва вози, придавили рублем, ушнурували як слід, по-хазяйськи (Панас Мирний);

Могилу придавили [опришки] зверху камінням і замаскували, щоб не знайшли її вороги (В. Гжицький);

Аж лігши на стіл, придавивши своїм огряднуватим тілом розворушені папери й старі синьки, він похапцем щось підраховував (Ю. Шовкопляс);

// Притискувати щось до кого-, чого-небудь.

Івась, награвшись пряником, тихо заснув, придавивши його рукою до себе (Панас Мирний);

* Образно. Темінь придавила човен до води (М. Стельмах);

// Навалюючись усією масою на що-небудь, згинати, руйнувати, ламати його.

З одного боку нависла гора кам'яна над хаткою, поросла лісом і неначе грозила: “От, як схочу, один камінець покочу і тебе, хатинку, зовсім придавлю” (Марко Вовчок);

Відламки скель із хату завбільшки валяються, придавивши собою смереки (Г. Хоткевич);

* Образно. Густа, тиха ніч навалилася, придавила село (К. Гордієнко);

// Примушувати кого-небудь згинатися, схилятися, тиснутися (звичайно до землі).

Підгиналися ноги... Невиносима вага придавлювала к землі (Г. Хоткевич);

Міномети, “Катюші” і кулемети .. змели піхотний десант з танків і придавили його до землі (Іван Ле і О. Левада);

* Образно. Слова Макухи все дужче й дужче придавлювали майора до лави. Він уже зовсім втратив самовладання (Ю. Бедзик);

– Почуй тягар тих пут земних усіх, Що тих людей до долу придавили (І. Франко);

// Нависаючи над чим-небудь, створювати враження тісноти, здавленості і т. ін.;

// безос. Про почуття болю в грудях, животі і т. ін.

Салимонію Пилипівну Дилду .. брало отут – під грудьми: – Підкочується, підкочується під груди, а потім як придавить – ґвалт! (Остап Вишня).

2. перев. док., кого, що. З силою надавити, стиснути, завдаючи болю.

– Підіть до неї та розпитайте, та наступіть на неї, та придавіть коліном, то вона й розкаже вам, де діла Мелашку (І. Нечуй-Левицький);

Якось придавив [батько] незагоєну виразку, і я ойкнув (з мемуарної літ.);

– Цурка як придавила живіт – просто хоч кричи! (О. Гончар);

// безос.

З криком, галасом і сміхом всі товпилися швидше геть. На порозі зчинився вереск, – когось придавило (Ю. Смолич);

// Навалившись своєю вагою на кого-небудь, скалічити, умертвити тощо.

– Дочка моя вмерла .. наглою смертю: глинище завалилось та й її придавило... (О. Стороженко);

– Юрка дерево придавило, добре, що не скалічило, не вбило його! (М. Томчаній);

// безос.

Коли Мартин умер (глиною в глинищі придавило), Горпина його, як справжнього чоловіка, ховала (Грицько Григоренко);

Григорій Петрович Сиволап хукав на закляклі пальці. Ще до війни йому придавило бутом обидві руки, відтоді пальці в кулак згиналися погано і на холоді швидко мерзли (Д. Ткач);

* Образно. Де ти, молодецтво? Де ти, моя сило? Каменем-журбою Груди придавило (П. Грабовський);

// Здавлюючи горло, задушити, умертвити кого-небудь.

– Придавлю, причавлю пана, мов змію підколодну! – і руками показав [Роман], як вкоротить життя Стадницькому (М. Стельмах);

// Роздавити, знищити (щодо дрібних істот).

– Там між дорослих [свиней] сосунець вискочив! Щоб не придавили, часом (Остап Вишня);

* Образно. [Килина:] Боїшся? Не варта ти й того, щоб тебе нігтем придавити, гнида погана!.. (М. Кропивницький).

3. кого, що, перен. Гнітюче впливаючи на кого-небудь, робити безвольним, інертним.

[Деїфоб:] Доволі слів тих темних і страшних, що придавили люд, мов димна хмара (Леся Українка);

// Перешкоджати прояву, розвитку чого-небудь.

Інститутська наука маркіз паралізувала їх [інституток] душі, придавлювала молоду потребу молодого серця (І. Нечуй-Левицький);

Хлопчик часами ставав, поправляв пояс, до якого чіплялись кайдани, і придавлював в очах блиск гордощів і задоволення (В. Винниченко);

// Гнітити (про почуття, настрій і т. ін.).

Чуття голоду, самоти та одинокості придавлювало душу (І. Франко);

Приголомшення придавило Хому, пригнітило розум (К. Гордієнко).

4. кого, що, перен. Позбавляти волі, свободи дій; пригноблювати.

– Наустив вражий дід піхоту да хотів так придавити у Батурині старшину, щоб і не писнула (П. Куліш);

Назверх усіх придавлював, як обвисла скеля на кручі, цар Петро. Всім він дався добре взнаки, всім його воєводи, намісники, навіть ратники залили гарячого сала за шкуру (Б. Лепкий);

// Пересилювати, приглушувати що-небудь у собі.

[Килина:] І нащо я Жені виявила своє горе, краще було б придавити, приспати!.. (М. Кропивницький);

Стоїть .. вкрай схвильована Галина Горленко, .. неспроможна придавити своє хвилювання (Є. Кротевич).

5. перен., розм., рідко. Висловлюючись, наголошувати (звичайно на слові).

Розказував Кирило, рвучи річ, придавлюючи то на тому слові, то на другому (Панас Мирний).

6. перен., розм. Посилюватися (звичайно про мороз).

Придавили люті, скрипучі морози (І. Микитенко);

// безос.

Хоч після снігу придавлювало морозом, а Мармурі так пригріло, що чуприна прилипла до лоба (С. Чорнобривець);

На перший день Різдва трохи було придавило, а на другий мороз до 18°, але не на довгий час (з мемуарної літ.).

◇ (1) На́че (нена́че і т. ін.) моги́лою [тебе́] прида́вить – про почуття крайнього пригнічення, опустошеності.

– Текли колись ті сльози і в мене, а козача сльоза важка: як викотиться, то неначе могилою тебе придавить (О. Стороженко);

(2) Придави́ти (придуши́ти) комара́ (кома́рика), жарт. – відпочити лежачи, задрімати, заснути.

Дід Козак з поміччю своїх онуків-парубчаків стежив, щоб ми часом не чкурнули десь у комору на примістку чи придавили комара і на возі з сіном, посеред двору (М. Рудь);

– Коли ти ненароком придавиш комарика, звалишся снопом на дорогу, .. не заб'єшся!.. (М. Рудь);

– Що, кочегаре, зморила природа-матінка? Вона це вміє. Я теж придушив комарика хвилин сто вісімдесят (О. Бердник);

– Трохи комарика придавив... Зараз подамся на скиртовище. Мо' [може], корові насмичу (В. Дрозд).