придержувати

ПРИДЕ́РЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИДЕ́РЖАТИ, жу, жиш, док., кого, що.

1. Беручись руками за кого-, що-небудь, не давати рухатися, падати і т. ін.; притримувати.

Титар .. підійняв вгору здоровий полив'яний червоний жбан сити, придержуючи зверху рукою хліб, котрим був накритий жбан (І. Нечуй-Левицький);

Яків над діркою в горищі розв'язав клунок і, придержуючи за один край, кинув униз шмат ситцю (А. Головко);

Він, задиханий, зморений, потомлений, помучений, пригорнувши її, не зміг довгенько придержати у своїх .. руках (Марко Вовчок);

Завадка схопив її за руку і, незважаючи на її протести, придержав у своїй долоні (Ірина Вільде);

// Здержувати або зупиняти рух кого-небудь.

Христя повернулася і знову пішла шляхом на Мар'янівку все тихше та тихше, мов її що зупиняло або хто придержував, не пускав (Панас Мирний);

Вона стала, придержала Славка (Л. Мартович);

Оглянулись рибалки, а їх наздоганяє урядник, порівнявся, придержав коня (М. Стельмах);

// Уповільнювати (звичайно ходу).

Товариш мій зігнувся-зігнувся, та йде так помаленьку, – ногу тягне. Я теж придержую ходу (А. Тесленко);

“Глянь, серденько, які в неї коси!” – не втрималась і, придержуючи ходу, вголос скрикнула та, що просила пробачення (Леся Українка);

// Жестом спиняти, перепиняти когось.

Одною рукою сльози втирає [Черевань], а другою Петра придержує, щоб не казав дальш, поки переплаче (П. Куліш);

// перен. Стримувати себе або когось від якого-небудь вчинку.

Сипала [Домаха] словами, наче горохом, через те чоловік все її придержував, як молоду коняку за уздечку (Грицько Григоренко);

Сама молодь побачила, що не слід іти такою стежкою, і сама придержує. Бо хто найкраще мусить себе придержати, як не сам? (Панас Мирний).

2. перен. Приховувати, приберігати на деякий час що-небудь.

Він на пасовищі не з'їдав їх [вареників], .. придержував до самого вечора, щоб хоч що-небудь принести меншим сестрам і братові (М. Рудь);

– Не треба кращого [посуду], придержіть оцей! – гаряче упрохувала Ганна (О. Гончар).

◇ (1) Приде́ржати / приде́ржувати язи́к ([свого́] язика́) [за зуба́ми] – утриматися від висловлення; змовчати.

Але на цей раз я таки придержав свого язика і не розповів нічого (Л. Смілянський);

– І ти, Павле Григоровичу, придержав язика за зубами (П. Панч).