придержувати
ПРИДЕ́РЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИДЕ́РЖАТИ, жу, жиш, док., перех.
1. Беручись руками за кого-, що-небудь, не давати рухатися, падати і т. ін.; притримувати.
Титар.. підійняв вгору здоровий полив’яний червоний жбан сити, придержуючи зверху рукою хліб, котрим був накритий жбан (Н.-Лев., III, 1956, 8);
Яків над діркою в горищі розв’язав клунок і, придержуючи за один край, кинув униз шмат ситцю (Головко, II, 1957, 156);
Він, задиханий, зморений, потомлений, помучений, пригорнувши її, не зміг довгенько придержати у своїх.. руках (Вовчок, І, 1955, 362);
Завадка схопив її за руку і, незважаючи на її протести, придержав у своїй долоні (Вільде, Сестри.., 1958, 529);
// Здержувати або зупиняти рух кого-небудь.
Христя повернулася і знову пішла шляхом на Мар’янівку все тихше та тихше, мов її що зупиняло або хто придержував, не пускав (Мирний, III, 1954, 405);
Вона стала, придержала Славка (Март., Тв., 1954, 328);
Оглянулись рибалки, а їх наздоганяє урядник, порівнявся, придержав коня (Стельмах, І, 1962, 459);
// Уповільнювати (звичайно ходу).
Товариш мій зігнувся-зігнувся, та йде так помаленьку, — ногу тягне. Я теж придержую ходу (Тесл., З книги життя, 1949, 47);
«Глянь, серденько, які в неї коси!» — не втрималась і, придержуючи ходу, вголос скрикнула та, що просила пробачення (Л. Укр., III, 1952, 581);
// Жестом спиняти, перепиняти когось.
Одною рукою сльози втирає [Черевань], а другою Петра придержує, щоб не казав дальш, поки переплаче (П. Куліш, Вибр., 1969, 194);
// перен. Стримувати себе або когось від якого-небудь вчинку.
Сипала [Домаха] словами, наче горохом, через те чоловік все її придержував, як молоду коняку за уздечку (Григ., Вибр., 1959, 238);
Сама молодь побачила, що не слід іти такою стежкою, і сама придержує. Бо хто найкраще мусить себе придержати, як не сам? (Мирний, IV, 1955, 329).
◊ Приде́ржувати (приде́ржати) язи́к (язика́) [за зуба́ми) див. язи́к.
2. перен. Приховувати, приберігати на деякий час що-небудь.
Він на пасовищі не з’їдав їх [вареників], .. придержував до самого вечора, щоб хоч що-небудь принести меншим сестрам і братові (Рудь, Гомін.., 1959, 14);
— Не треба кращого [посуду], придержіть оцей! — гаряче упрохувала Ганна (Гончар, Таврія, 1952, 26).
Значення в інших словниках
- придержувати — приде́ржувати дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- придержувати — див. зберігати Словник синонімів Вусика
- придержувати — -ую, -уєш, недок., придержати, -жу, -жиш, док., перех. 1》 Беручись руками за кого-, що-небудь, не давати рухатися, падати і т. ін.; притримувати. || Здержувати або зупиняти рух кого-небудь. || Уповільнювати (звичайно ходу). Великий тлумачний словник сучасної мови
- придержувати — див. здержувати Словник чужослів Павло Штепа
- придержувати — ПРИДЕ́РЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИДЕ́РЖАТИ, жу, жиш, док., кого, що. 1. Беручись руками за кого-, що-небудь, не давати рухатися, падати і т. ін.; притримувати. Титар .. Словник української мови у 20 томах
- придержувати — приде́ржати / приде́ржувати язи́к ((свого́) язика́) (за зуба́ми). Утриматися від висловлення; змовчати. Але на цей раз я таки придержав свого язика і не розповів нічого (Л. Смілянський); — І ти, Павле Григоровичу, придержав язика за зубами (П. Панч). Фразеологічний словник української мови
- придержувати — БЕРЕГТИ́ (ощадливо витрачати або використовувати), ЗБЕРІГА́ТИ, ВІДКЛАДА́ТИ, ПРИБЕРІГА́ТИ, ПРИТРИ́МУВАТИ, ПРИДЕ́РЖУВАТИ (залишати про запас); ШКОДУВА́ТИ, ЖАЛІ́ТИ, ЖАЛКУВА́ТИ розм., ЖА́ЛУВАТИ розм., рідше (неохоче, скупо витрачати що-небудь). — Док. Словник синонімів української мови
- придержувати — Приде́ржувати, -жую, -жуєш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- придержувати — Придержувати, -жую, -єш сов. в. приде́ржати, -жу, -жиш, гл. Придерживать, придержать. Протиус догнав, Недвига придержав. Рудч. Ск. І. 121. придержати ходу. Умѣрить шагъ, пойти тише. МВ. І. 105. Словник української мови Грінченка