придержувати

ПРИДЕ́РЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИДЕ́РЖАТИ, жу, жиш, док., перех.

1. Беручись руками за кого-, що-небудь, не давати рухатися, падати і т. ін.; притримувати.

Титар.. підійняв вгору здоровий полив’яний червоний жбан сити, придержуючи зверху рукою хліб, котрим був накритий жбан (Н.-Лев., III, 1956, 8);

Яків над діркою в горищі розв’язав клунок і, придержуючи за один край, кинув униз шмат ситцю (Головко, II, 1957, 156);

Він, задиханий, зморений, потомлений, помучений, пригорнувши її, не зміг довгенько придержати у своїх.. руках (Вовчок, І, 1955, 362);

Завадка схопив її за руку і, незважаючи на її протести, придержав у своїй долоні (Вільде, Сестри.., 1958, 529);

// Здержувати або зупиняти рух кого-небудь.

Христя повернулася і знову пішла шляхом на Мар’янівку все тихше та тихше, мов її що зупиняло або хто придержував, не пускав (Мирний, III, 1954, 405);

Вона стала, придержала Славка (Март., Тв., 1954, 328);

Оглянулись рибалки, а їх наздоганяє урядник, порівнявся, придержав коня (Стельмах, І, 1962, 459);

// Уповільнювати (звичайно ходу).

Товариш мій зігнувся-зігнувся, та йде так помаленьку, — ногу тягне. Я теж придержую ходу (Тесл., З книги життя, 1949, 47);

«Глянь, серденько, які в неї коси!» — не втрималась і, придержуючи ходу, вголос скрикнула та, що просила пробачення (Л. Укр., III, 1952, 581);

// Жестом спиняти, перепиняти когось.

Одною рукою сльози втирає [Черевань], а другою Петра придержує, щоб не казав дальш, поки переплаче (П. Куліш, Вибр., 1969, 194);

// перен. Стримувати себе або когось від якого-небудь вчинку.

Сипала [Домаха] словами, наче горохом, через те чоловік все її придержував, як молоду коняку за уздечку (Григ., Вибр., 1959, 238);

Сама молодь побачила, що не слід іти такою стежкою, і сама придержує. Бо хто найкраще мусить себе придержати, як не сам? (Мирний, IV, 1955, 329).

◊ Приде́ржувати (приде́ржати) язи́к (язика́) [за зуба́ми) див. язи́к.

2. перен. Приховувати, приберігати на деякий час що-небудь.

Він на пасовищі не з’їдав їх [вареників], .. придержував до самого вечора, щоб хоч що-небудь принести меншим сестрам і братові (Рудь, Гомін.., 1959, 14);

— Не треба кращого [посуду], придержіть оцей! — гаряче упрохувала Ганна (Гончар, Таврія, 1952, 26).