призвичаювати

ПРИЗВИЧА́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИЗВИЧА́ЇТИ, а́ю, а́єш і рідко ПРИЗВИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., кого, що.

1. Намагатися робити що-небудь звичним для когось.

Він був скупий поперед усього для себе, ходив у біднім міщанськім убранню, густо вкритім латками, і призвичаював також своїх пансіоністів [учнів] до можливо простої та скромної одежі (І. Франко);

З недавніх часів нас стали призвичаювати до чудного звертання – молодий чоловіче, замість нашого прегарного – юначе, хлопче, парубче (О. Кундзич);

// до кого. Знайомити ближче з ким-небудь, привчати до спілкування з кимсь.

Галичан, які прийшли до Мстислава, привчити треба, призвичаїти до новгородців (А. Хижняк);

// Виробляти готовність до сприйняття чогось несподіваного, небезпечного, неприємного і т. ін.

Життя його пройшло в боротьбі. Він уже давно звик і призвичаїв себе до небезпеки (В. Козаченко);

// Пристосовувати до нових умов, середовища, обставин кого-, що-небудь.

Приблизно через місяць після садіння, коли молоді рослини вкореняться, їх призвичаюють до зовнішніх умов, поступово відкриваючи рами на ніч (з наук. літ.);

Тільки тепер, трохи призвичаївши очі до напівтемряви, я уважно окинув оком присутніх у камері (Ю. Збанацький);

Ярослав Громійчук і Корній Іванович Турбай думали над тим, як швидше призвичаїти тварин до механічного доїння (І. Волошин).

2. Виробляти яку-небудь звичку у когось.

Чи я вічно маю бути тим Богданом, котрого ви колись призвичаювали слухати виключно вас одну насліпо? (О. Кобилянська);

// Виробляти навики, вміння виконувати яку-небудь роботу, займатися якоюсь справою, навчати чого-небудь.

Він і надалі залишився і дворецьким, і слугою, і козаком, а то й нянькою, як був для Богдана, коли ще призвичаював його до шаблі (П. Панч);

Діти на селі – поміч .. Піднялись трохи хлопці, – треба їх до діла призвичаїти (Панас Мирний).

3. Спричиняти вироблення певних поглядів, рис характеру, поведінки і т. ін.

Був він студентом на самозабезпеченні і матеріальному, і правовому, а це призвичаювало до якоїсь, сказати б, незвичної в наш час скромності (Іван Ле);

Літературна критика XVIII ст. призвичаїла читача, та й самих письменників Росії, вважати романом той твір, в якому центральною, головною є любовна колізія (з наук. літ.);

В гонитві за куснем хліба часом все забував [Софрон] – і Байгород, і родичів, геть чисто все. Голод безжальний. Він до всього призвичаїть (Н. Рибак).