призвичаювати

ПРИЗВИЧА́ЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИЗВИЧА́ЇТИ, а́ю, а́єш і рідко ПРИЗВИ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех.

1. Намагатися робити що-небудь звичним для когось.

Він був скупий поперед усього для себе, ходив у біднім міщанськім убранню, густо вкритім латками, і призвичаював також своїх пансіоністів [учнів] до можливо простої та скромної одежі (Фр., IV, 1950, 236);

З недавніх часів нас стали призвичаювати до чудного звертання — молодий чоловіче, замість нашого прегарного — юначе, хлопче, парубче (Кундзич, Діези.., 1956, 11);

// до кого. Знайомити ближче з ким-небудь, привчати до спілкування з кимсь.

Галичан, які прийшли до Мстислава, привчити треба, призвичаїти до новгородців (Хижняк, Д. Галицький, 1958, 240);

// Виробляти готовність до сприйняття чогось несподіваного, небезпечного, неприємного і т. ін.

Життя його пройшло в боротьбі. Він уже давно звик і призвичаїв себе до небезпеки (Коз., Вісімсот.., 1953, 31);

// Пристосовувати до нових умов, середовища, обставин кого-, що-небудь.

Приблизно через місяць після садіння, коли молоді рослини вкореняться, їх призвичаюють до зовнішніх умов, поступово відкриваючи рами на ніч (Сад. і ягідн., 1957, 270);

Тільки тепер, трохи призвичаївши очі до напівтемряви, я уважно окинув оком присутніх у камері (Збан., Єдина, 1959, 116);

Ярослав Громійчук і Корній Іванович Турбай думали над тим, як швидше призвичаїти тварин до механічного доїння (Вол., Місячне срібло, 1961, 264).

2. Виробляти яку-небудь звичку у когось.

Голова призвичаїв людей до того, щоб на працю в колгосп «загадували» (Ле, В снопі.., 1960, 30);

// Виробляти навики, вміння виконувати яку-небудь роботу, займатися якоюсь справою, навчати чого-небудь.

Він і надалі залишився і дворецьким, і слугою, і козаком, а то й нянькою, як був для Богдана, коли ще призвичаював його до шаблі (Панч, Гомон. Україна, 1954, 325);

Діти на селі — поміч.. Піднялись трохи хлопці, — треба їх до діла призвичаїти (Мирний, І, 1949, 210).

3. Спричиняти вироблення певних поглядів, рис характеру, поведінки і т. ін.

Був він студентом на самозабезпеченні і матеріальному, і правовому, а це призвичаювало до якоїсь, сказати б, незвичної в наш час скромності (Ле, В снопі.., 1960, 365);

Літературна критика XVIII ст. призвичаїла читача, та й самих письменників Росії, вважати романом той твір, в якому центральною, головною є любовна колізія (Рад. літ-во, 1, 1967, 38);

В гонитві за куснем хліба часом все забував [Софрон] — і Байгород, і родичів, геть чисто все. Голод безжальний. Він до всього призвичаїть (Рибак, Час… 1960, 90).