прикидатися

ПРИКИДА́ТИСЯ¹, а́юся, а́єшся, недок., ПРИКИ́НУТИСЯ, нуся, нешся, док.

Навмисне створювати певне враження про свої дії, стан, ставлення до кого-, чого-небудь і т. ін. з метою обману; удавати що-небудь.

– Вона знає лиш кожного за ніс водити! Зразу прикидається, що ніби любить, а потім на сміх підіймає (Н. Кобринська);

Ніхто нічого не знає. Дорослі здебільшого тільки прикидаються, що знають. А насправді за кожною справкою біжать до шафи і виймають енциклопедію (Ю. Смолич);

Каркайло прикинувся, що зовсім умирає, і простогнав: .. – Вмираю (І. Франко);

– Чи ти чула, Катре, що я казала? – Мала Катря прикинулась, що спить (С. Васильченко);

* Образно. Заздрість тихо До мого серця підкрадалась, Зрадливо другом прикидалась (І. Муратов);

// Бути нещирим, говорити неправду.

– Не прикидайтеся, не мудруйте, пане сотнику! – перебив Жолкевський. – Мудрувати не навчився, державним мужем не був... (Іван Ле);

– Ой, то ти красуня в мене! – не прикидаючись, здивувався і зрадів Бараболя (М. Стельмах);

// ким, яким, рідко в кого. Удавати з себе когось, якогось.

Певне, Ладимко тільки прикидається прямим і відвертим. Він хитріший від самого дідька (М. Руденко);

– Ну, Іване, скажи мені, як, властиво, було з тою портмонеткою? – Іван зразу прикинувся дурником (І. Франко);

– Данила Бульбаша не знали? У божого чоловіка прикинувся – почав ходити і влітку і взимку босий (П. Панч).

(1) Прикида́тися / прики́нутися ове́чкою – вдавати з себе сумирну або обмежену людину.

– Про яке милостивий пан злодійство говорить? – Не прикидайся, Левку, овечкою. Хто мої ліси обкрадає? (М. Стельмах);

– А що пан тут робить? – прикинувся овечкою поляк. – Стою на посту, з якого ви ганебно втекли (П. Загребельний).

◇ (2) Прикида́тися / прики́нутися ду́рником – удавати з себе наївну, недогадливу, нетямущу людину.

Коли треба, вміє [Сорока] прикинутися дурником. Насправді хитрий і підступний (М. Руденко);

Якщо мене вербуватимуть, прикинуся дурником (О. Шугай).

ПРИКИДА́ТИСЯ², а́юся, а́єшся, недок., ПРИКИ́НУТИСЯ, нуся, нешся, док.

1. тільки 3 ос., розм. З'являтися (про рани, хворобу, її симптоми).

– Та, не вам кажучи, прикинулась бешиха, та усю пику мені роздуло... ох!.. (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Коні і врятували нас, а то не довго б просиділи в горах. Але скоро не стало не тільки м'яса, а й хліба. Прикинулась цинга, потім голодний тиф (П. Панч).

2. заст. Відчувати прихильність; привертатися.

Да потім таки стала пані дещо у тієї сусіди розпитувати про мене, стало їй мене жаль і подобалося, що хоч як горюю, а прикидаюсь до дитини і люблю її... (Ганна Барвінок);

– Так вона до його прикинулась, так присербилась, що й світ йому весь зав'язала (Марко Вовчок).