прикидати

ПРИКИДА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПРИКИ́ДАТИ, аю, аєш, док., кого, що.

Кидаючи що-небудь, покривати когось, щось.

Єрмілов тепер знадвору закриває вихід, прикидає дошку снігом (Я. Гримайло);

Когут важко зітхнув, накрив яму лядою, прикидав соломою, гноєм і, сторожко озираючись, пішов до хати (І. Цюпа);

Хтось приготував собі місце для сну, намостив під кущем тонкого гілля і прикидав його травою й листям (Л. Первомайський);

// безос.

Землею прикидало нас, як мерців, передчасно (Л. Первомайський);

// Падаючи, покривати що-небудь (про сніг).

Гузириха боялася, щоб сніг не прикидав картоплі, й спішила її викопати (С. Чорнобривець);

// Покриваючи кого-, що-небудь чимсь, приховувати.

– Стала я відмагатися, а він і слухати не хоче, вже тягне з зятем лантухи десь із-за хліва. “Оце, каже, прикидай, хай перележить. Мірчуком не зобиджу, знаю, що в тебе тепер їдаком у хаті прибавилось” (О. Гончар);

// розм. Робити покрівлю наспіх, недбало.

Становив Мартин хату довго, дуже довго, – аж три-чотири літа: одного літа присохи постановив, крокви положив, стіни заплів, прикидав на зиму так-сяк соломою (Грицько Григоренко).

ПРИКИДА́ТИ², а́ю, а́єш, недок., ПРИКИ́НУТИ, ну, неш, док., що.

1. Кидаючи, додавати чого-небудь.

Гей, браття опришки, долийте горівки, До ватри прикиньте ще дров (М. Устиянович).

2. розм. Давати що-небудь на додаток до того, що віддається або продається.

– До городів я прикидав ще сотню рублів – не брали? .. Подавай назад городи! (Панас Мирний);

– Дає [новий хазяїн] донесхочу пійла [собакам] з обметиці та висівок, та ще й на другу потраву прикидає по шматочку м'яса (І. Нечуй-Левицький);

– Чого ж то так? – спитав неприхильно Денис. – І гроші йому позич, та ще й бариша з свого заробітку прикинь! (Б. Грінченко);

– А хто ж у нас на доброму чорноземі парою оре? Чи мишей до неї будете припрягати? – Коли ви на них ласі – дамо! – Давайте! – сміється Дорохтей. – А до них ще прикиньте пару воликів (М. Стельмах);

// Втручатися в розмову, вставляти слова, репліки і т. ін.

– Хто його знає... коли б часом громада не передумала, – прикинула Прокоповичка (І. Нечуй-Левицький).

3. розм. Те саме, що накида́ти² 3.

Так він-то позвав Кузьму Трохимовича та й поєднав його, щоб списав йому салдата [солдата] .. “А буде яка хвальш [фальш], прикину, – каже, – тобі” (Г. Квітка-Основ'яненко);

Отак людям купувати! .. Я набрала, а вона й не схотіла брати, а мені прикинула: не таке каже (Сл. Б. Грінченка);

// Залишати кого-небудь на чийсь догляд, чиєсь утримання.

Син його Яків, в якого померла дружина, прикинув йому малого онука і цілими днями пропадав то в кузні, де працював молотобойцем (Л. Первомайський).

ПРИКИДА́ТИ³, а́ю, а́єш, недок., ПРИКИ́НУТИ, ну, неш, док., що і без прям. дод.

Зважуючи, міряючи, підраховуючи, визначати кількість чого-небудь.

Питаю: “Може ще хоч з п'ятачок треба доплатити, бо пані усе життє [життя] наше посписувала, то воно важкувате”. Прикине на вагу поштмейстер: “Нічого, бабусю, більше не треба!” (Ганна Барвінок);

– А сідай, товаришу рахівник, до столу, та прикинемо на папері, що ми маємо (І. Цюпа);

// Визначати кількість, розмір чого-небудь приблизно.

Снайпер прикидає віддаль повнолицього місяця від землі (М. Стельмах);

// Визначати що-небудь приблизно.

Обходив він усі поля вподовж і впоперек, переміряв ступенями усі ниви, від межі до межі – все прикидав, де його нива, але не знайшов (з казки);

Він походив по прогонах, подивився на роботу формувальних машин, прикинув, як це буде виходити, коли формувати на них частини статора (В. Собко);

// Намічати приблизно що-небудь.

Раніше закрійник на першій примірці прикидав, на другій уточнював, підганяв, а тут одразу ж точний крій (з газ.);

– Я з охотою супроводжу вас, товаришу Мухтаров, до Уч-Каргала, де ми разом і зможемо прикинути варіанти місця будівельної контори, – запропонував Преображенський (Іван Ле);

// перен. Розмірковувати, думати, зважувати.

Вона перебирала в пам'яті усіх парубків села – і багатих, і середніх, і навіть бідних, хоч довше зупинялась на багатих. Міркувала, прикидала, і все сподівалася (М. Коцюбинський);

Сахно заздро поглянула на дідугана і, хоч була й сама щира спортсменка не з останніх, прикинула, що на кулаки вона з ним не визвалася б (Ю. Смолич);

– Ми там уже й між собою прикинули, що добре було б виступити тобі, жінці, за всіх за нас слово сказати (О. Гончар).

(1) Прикида́ти / прики́нути на о́ко – те саме, що Прики́нути / прикида́ти о́ком (див. прикида́ти³).

◇ (2) Прикида́ти / прики́нути [собі́] в голові́ (в думка́х, ду́мкою і т. ін.) що:

а) уявляти план якої-небудь дії, розмірковувати над чимсь.

Дзелендзік прикидав собі в голові, як краще замінувати ту дорогу, щоб не пропустити жодного фашиста (Ю. Збанацький);

Вигрівались [селяни] на нежаркому осонні і прикидали в думках, до чого братися тепер, з якого діла розпочинати своє трудне життя на великому згарищі війни (Ю. Бедзик);

Прочитавши половину книжки, вона думкою прикидала, хто кого зрадить, хто з ким побереться, і рідко коли помилялась! (В. Підмогильний);

В саду Мічуріна він угледів великий бізнес і вже навіть прикинув у думках усі можливості цього сміливого починання (О. Довженко);

б) визначати приблизну кількість чого-небудь без точного підрахунку.

Омелян мимоволі прикидає в голові, скільки є грошей в калитці, і відсовує її до Терентія (М. Стельмах);

в) прикинути які-небудь можливості чогось.

Вона мимохідь зазирнула всередину їхнього вагончика, на їхні кубла холостяцькі. Видно, полічила ліжка і прикинула в умі, що далеко не на всіх вистачає навіть цих спартанських ліжок (О. Гончар);

(3) Прики́нути / прикида́ти о́ком на кого – що. – оглянути когось, щось з метою визначення обсягу, розміру, кількості і т. ін.

Коли закінчили вичитувати і я прикинув оком на тих, кого викликали, то побачив, що мало хто залишився в тій конурі (Ю. Збанацький).

ПРИКИ́ДАТИ див. прикида́ти¹.