прикутий

ПРИКУ́ТИЙ, а, е.

Дієпр. пас. до прику́ти.

Року 1908-го славетний російський художник Рєпін намалював ілюстрацію до Шевченкової поеми “Кавказ”, де зобразив прикутого до скелі Прометея (М. Рильський);

// прику́то, безос. пред.

Береза затужила – прикуто [бійця] ланцюгами, його росою вмила (І. Гончаренко).

Стоя́ти (сиді́ти) / ста́ти (ста́нути, зупини́тися і т. ін.), як (мов, ні́би і т. ін.) прику́тий (прику́та, прико́ваний, прико́вана) [до мі́сця, до стовпа́ і т. ін.] див. стоя́ти.

◇ Як (мов, ні́би і т. ін.) прико́ваний (прику́тий) [до мі́сця] див. прико́ваний;

(1) Як (мов, ні́би і т. ін.) прику́тий (приби́тий) до гане́бного стовпа́ (на позо́рищі) – зганьблений.

Я мовчки все приймала. Чим мала я розбить тяжкі докори ці? Мов на позорищі прикута я стояла, І краска сорому горіла на лиці... (Леся Українка);

Сердюков як прибитий до ганебного стовпа стояв, зігнувшись і подивляючи розтеряними, напівбожевільними очима (В. Винниченко);

Він, перший суворовець, який не мав жодного стягнення, який звик до пошани, до слави, тепер стояв як прикутий до ганебного стовпа (І. Багмут).