прикутий

ПРИКУ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до прику́ти.

Року 1908-го славетний російський художник Рєпін намалював ілюстрацію до Шевченкової поеми «Кавказ», де зобразив прикутого до скелі Прометея (Рильський, III, 1956, 250);

// прику́то, безос. присудк. сл.

Береза затужила — прикуто [комуніста] ланцюгами, його росою вмила (Гонч., Вибр., 1957, 27).

Ста́ти (зупини́тися і т. ін.) на́че (мов, як і т. ін.) прику́тий (прику́та) [до мі́сця і т. ін.] — стати нерухомо.

І враз він знову зупинився наче прикутий до місця (Донч., II, 1956, 41);

Стоя́ти (сиді́ти) на́че (мов, як і т. ін.) прику́тий (прику́та) [до мі́сця і т. ін.] — стояти або сидіти нерухомо.

Дідушок сидів немов прикутий до місця, не можучи видобути з себе й слова (Гжицький, Опришки, 1962, 129).

◊ Мов (на́че, як і т. ін.) прику́тий (прику́та) до гане́бного стовпа́ (на позо́рищі) — зганьблений.

Я мовчки все приймала. Чим мала я розбить тяжкі докори ці? Мов на позорищі прикута я стояла, І краска сорому горіла на лиці… (Л. Укр., І, 1951, 109);

Він, перший суворовець, який не мав жодного стягнення, який звик до пошани, до слави, тепер стояв як прикутий до ганебного стовпа (Багмут, Щасл. день.., 1951, 71).