примучити
ПРИМУ́ЧИТИ, чу, чиш, док., кого і без дод., розм.
1. Замучити.
– Ох, був і я колись таким вигадником, поки літа не приборкали та проклята неволя не примучила! (П. Куліш).
2. Підкорити, завоювати.
Буду як імператор римський, або мене не буде. Хоч би я мав киян болгарами, а болгарів [болгар] киянами примучити – примучу (Б. Лепкий);
Так, – рече далі Ромул, – Аттілі неважко примучити собі Мідію, й Парфію, й усю Персію. Ратна сила його така, що ніхто супротиву їй стати не зможе (І. Білик).
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- примучити — приму́чити дієслово доконаного виду розм. Орфографічний словник української мови
- примучити — -чу, -чиш, док., перех. і без додатка, розм. 1》 Трохи намучити. 2》 Замучити. Великий тлумачний словник сучасної мови
- примучити — ПРИМУ́ЧИТИ, чу, чиш, док., перех. і без додатка, розм. 1. Трохи намучити. 2. Замучити. — Ох, був і я колись таким вигадником, поки літа не приборкали та проклята неволя не примучила! (П. Куліш, Вибр., 1969, 81). Словник української мови в 11 томах
- примучити — Приму́чити см. примучувати. Словник української мови Грінченка