приневолювати

ПРИНЕВО́ЛЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРИНЕВО́ЛИТИ, лю, лиш, док., кого, розм.

1. Змушувати кого-небудь робити щось проти волі.

[Галина:] Щоб Маруся пішла за такого? Мене хоч би зарізали... [1-ша дівчина:] Нашого брата приневолюють (М. Старицький);

Опришки поводилися з ним спочатку досить лагідно, думаючи, що ласкою приневолять його показати скарби (І. Франко);

Микола з жінкою старого батька підпоїли й приневолили розписку написати, щоб город од Івана одібрати (Грицько Григоренко);

// до чого. Змушувати дотримуватися чого-небудь.

– А ви молодих не зобижайте, – сказав Коваль. – Не дуже там їх приневолюйте до своїх звичаїв (В. Кучер);

// у сполуч. зі сл. себе. Зусиллям волі змушувати себе робити що-небудь.

“Ну, ні! треба швидше вдатися до роботи”, – рішає хлоп'яга і справді приневолює себе обернутися до занять, до книжки (А. Кримський).

2. Спонукати когось до певної дії, способу поведінки, викликати певне ставлення до чого-небудь.

Незабаром Войцехова почала загадувати їм домашні роботи, а це приневолювало їх щораз більше занедбувати й залишати школу (І. Франко);

Що приневолило її оселитися тут? (Л. Яновська);

Тон сеї фрази здався йому таким милим і симпатичним, що якось навіть відживив його і приневолив з надією дивитись на Віру Павлівну (Г. Хоткевич).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me