припирати

ПРИПИРА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИПЕ́РТИ, пру́, пре́ш, док.

1. що. Приставивши підпору до чого-небудь, притиснути, закріпити нерухомо.

Загнала [Маруся] поросят, приперла колодкою ляду в хлівці й пробігла повз Василя в хату (Грицько Григоренко);

Двома колами добре припер [ґазда] двері (Г. Хоткевич);

* Образно. – Лиш мене [діда] мій вік припер В хаті нині... Ну, та що вже! Не дармую, бач, і я: От доме́лю, зварю каші, Повечеряє сім'я (І. Франко);

// Приставляти що-небудь до чогось.

Микула скинув з плеча самопал і припер його до стіни печери (О. Маковей).

2. що. Напираючи, притискати кого-небудь до чогось.

Попід руками шниряла малеча, пролазила наперед і розташовувалася на підлозі, аж декого до самих ніжок стола приперли (А. Головко);

Іван Федотович припер Касяненка в куток і так здавив за горло, що тому виперло з лоба очі (С. Васильченко);

* Образно. [Петро:] Послідній неосвітний мужик, коли його припре, отак як мене оце, сліпа доля – знайде, що робити (Панас Мирний);

// Змушувати відійти до чого-небудь.

– Як причепились до мене, як приперли мене до дверей, то я ледве втекла з хати (І. Нечуй-Левицький);

// Змушувати противника відступати до певної межі, перепони.

Бій невгавав цілий день. Уже кілька разів поляки припирали козаків до табору, тікали й самі (П. Панч);

На ранок загін Шляхового оточив Ганнину банду і, приперши до води, вщент розгромив (О. Гончар).

3. кого, перен., розм. Ставити кого-небудь у безвихідне становище в розмові, суперечці.

– Тоді зробимо інакше: я заберу собі дві частки і батька з ними. Хай він ще й мого хліба поїсть. – Е ні, так не вийде, – одразу нахмурився Терентій. – То забагато для тебе. – А тобі не багато? – так припирає Терентія, що той уже не може викрутитися (М. Стельмах);

– Кого ж би то попросити в свати? – Тітка цікава на язик, та й дядько добрий торохтій: щось таки та виторохтять. Та нехай добре припруть Терлецького (І. Нечуй-Левицький);

// Чинити натиск на кого-небудь якимось способом, змушувати робити щось, поводити себе певним чином.

[Передерій:] Зна [Стрижаченко], що як припрете його з одного боку однією статією [статтею], з другого – другою .. То як не крути, як не верти, а хвіст підгорни під себе (Панас Мирний);

Я не гадаю за літературу ніколи, хіба як мене припруть що написати, то я ледве остатнього дня що напишу (В. Стефаник).

4. тільки док., що, розм. Принести що-небудь, перев. важке або здалека.

Удовицю я любив, Подарунки їй носив: Носив сало, носив свічки .. А раз таке теля припер, – Доки доніс, трохи не вмер! (з народної пісні);

Вона ледве приперла мішечок муки, засапалась і стогнала (М. Коцюбинський);

В їхніх торбах знайшлося навіть кілька цукрових буряків, які вони, приперши із самих Криничок, збиралися тепер пекти собі на вечерю (О. Гончар);

// Привести або привезти кого-небудь кудись (несхвально).

Приперли й ту [Явдоху], відопхали човном до паль, підв'язали вірьовками, підняли догори... плюсь! (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Це Олеська навезла своїх пройдисвітів, – мабуть, не мала чого дати їм попоїсти на вечерю та й приперла їх на мої гуси (І. Нечуй-Левицький);

[Кукса:] Навіщо це мій сусіда припер сюди свою витрішкувату? (М. Кропивницький).

5. фам. Прийти куди-небудь (несхвально).

Не міг одійти від кону й пан Пампушка-Купа-Стародупський, що з гайдуками припер сюди припиняти виставу (О. Ільченко).

6. тільки недок. Прилягати до чого-небудь, межувати з чимсь.

– Він той ланок любить, – тягнув далі вдоволений Івоніка, – тому, що припирає до лісу (О. Кобилянська);

До одної сторони дому припирав великий квітник, а за ним тягнувся довгий сад (Н. Кобринська);

Окопи польського табору з брамами, з висуненими наперед і на ліве крило редутами, припирали до берегів Дністра (О. Маковей).

◇ (1) Припира́ти / припе́рти на слизьке́ – те саме, що Заганя́ти (зво́дити) / загна́ти (звести́) на слизьке́ (див. заганя́ти¹).