приспівати

ПРИСПІВА́ТИ¹, а́ю, а́єш, недок., ПРИСПІ́ТИ, і́ю, і́єш і рідко ПРИСПІ́НУТИ, ну, неш, док., розм.

1. Наставати (про час, якусь подію і т. ін.).

І літо минуло, і осінь приспіла І листям пожовклим всі стежки покрила (Л. Глібов);

Підросли діти, збулась сього клопоту, так друге лихо приспіло (Марко Вовчок);

Коли приспіла пора, мати із слізьми виряджала Оленку (К. Гордієнко);

Приспіє час, він [Олекса] ще дужче окріпне, підійметься – і вже ніяким буревіям не схилити його (Ю. Мушкетик);

// Відбуватися, починатися в певний час, припадати на певний час.

Евакуація приспіла на ніч (Я. Качура).

2. перев. док. Підійти, прибути кудись, з'явитися де-небудь (перев. своєчасно, у потрібний момент).

Татар приспіло небагато, але від того шарварку здавалося, що їх там незліченна сила... (О. Ільченко).

3. тільки док., у сполуч. зі сл. охота, бажання. Дуже захотітися, закортіти.

Дідові не дуже хотілось балакать, а Панькові приспіла охота доконечне розпитать його (І. Нечуй-Левицький).

4. безос. Бути дуже потрібним, украй необхідним.

– Треба мені хапатись в редакцію, – сказав Селаброс .. – Прощавайте! – Чого це вам так приспіло? – спитала в його Саня (І. Нечуй-Левицький);

[Чоловік:] Брат багатий Не підпустить і до хати! Кум до кума, – інше діло! Йди хоч тричі, як приспіло (О. Олесь).

5. Те саме, що дозріва́ти¹ 1, 2.

Як же приспів [хліб], як кинулося усе, хто тільки здужа..; хто жне, хто перевесла крутить, хто зв'язує, а хто носить снопи (Г. Квітка-Основ'яненко);

– У нас в цьому році і хліб є, і сало, і молоко. Вишні он скоро приспіють (Григорій Тютюнник);

[Кукса:] От старша дочка, Оришка, та вже й зовсім приспіла, до парубків аж горить... (М. Кропивницький).

ПРИСПІВА́ТИ² див. приспі́вувати.