приспішувати

ПРИСПІ́ШУВАТИ, ую, уєш і ПРИСПІША́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРИСПІШИ́ТИ, шу́, ши́ш, док.

1. що. Прискорювати.

Ось вона ніби не замічає мене і йде далі проти мене. В мені спалахнуло гнівом, і я приспішував ходу (О. Кобилянська);

Тюрки не приспішали справи з чужинцем; вони ніби намагались якнайдовше протягнути цей приємний випадок побалакати про всякі новини (Олесь Досвітній);

Здалека побачивши, що всі на нього звертають увагу, приспішив [Дробницький] ходу (В. Гжицький).

2. Поспішати.

– Ох, лихо! .. – промовив Федір і придав ходи. Марина за ним приспішала (Панас Мирний);

– Глядіть, Танасію, аби ми не розбраталися! Майтеся гаразд! – крикнув [Іван] досадливо і приспішив звідси, ніби втікав від своїх слів і своїх думок (А. Крушельницький).

3. кого і без дод. Підганяти.

Світом пані послала по управляющого [управителя], а як він не схотів іти, сама побігла й приспішала його, щоб швидше поїхав (Дніпрова Чайка);

– Ну? Що ж далі? – схвильовано приспішала вона (З. Тулуб).

(1) Приспі́шувати (приспіша́ти) / приспіши́ти крок (кро́ки, кро́ку) – те саме, що Приско́рювати / приско́рити крок (кро́ки, рідше кро́ку, хо́ду, рідше ходи́, хід) (див. приско́рювати).

Він приспішує кроку. Коли вона пішла, то можна ще дігнати її (І. Франко);

Боязко на боки Все зиркає [дівчинка] та приспішае кроки (В. Мисик);

На Вадима Успенського почали підозріло озиратися. Він розгубився ще більше і приспішив кроки (П. Панч).