притримувати

ПРИТРИ́МУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРИТРИ́МАТИ, аю, аєш, док., кого, що.

1. Тримаючи або підтримуючи кого-, що-небудь, не давати йому падати, опускатися, рухатися і т. ін.

З трудом лише притримувала його Регіна, щоб не впав під колеса вагону (І. Франко);

Щоб не розридатись, вона швидко пішла до виходу, притримуючи білими руками борти шинелі (О. Гончар);

Семен ще тримався в сідлі. Випустивши шаблю, обома руками вхопився за гриву, нагнувся вперед, на шию коневі клалася його голова. Онисько вчасно підскочив і підхопив, притримав у сідлі (Іван Ле);

// чим і без дод. Притискуючи що-небудь, утримувати його в певному положенні.

Під лівою пахвою він притримував папку з паперами, правою невміло відкозиряв (Ю. Збанацький);

Трофейний автомат метлявся на шиї, бив у груди, але він навіть не притримував його рукою (В. Кучер);

Вона, притримуючи смуглою худою рукою дукачі, біжить поміж шатрами, розпушує голими п'ятами рясну червону в квітках спідницю, кричить щось (Григорій Тютюнник);

// Притуляти руки, пальці до чого-небудь, триматися за щось.

Терентій кидає жовтий погляд на Фросину, яка невеличкими сплетеними пальцями притримує серце (М. Стельмах);

Чиж плюнув кров'ю і, притримуючи прострелені груди, майже непритомний поповз у хату вмирати (О. Довженко).

2. Легенько підтримувати, тримати що-небудь якийсь час.

– Живий, – гукнув Личков, – авжеж, живий! – Заледве осміхнувсь йому Матвій, Припавши до залізного шолому, Що Никанор притримував в руці (Л. Первомайський);

Докія досі хазяйновито притримувала в жмені зібгану примочену пелену (Іван Ле);

// Тримати що-небудь трохи довше, ніж звичайно, ніж треба.

Коли до кінця матчу залишиться 10 хвилин, команда, яка перемагає, повинна робити ось що: .. посилати м'ячі до глядачів, а глядачі .. повинні притримувати м'яча (Остап Вишня);

Захар обережно потис прихололу на холоді дівочу руку, аж притримав її в своїй, намагаючись зігріти, і ніби неохоче випустив (Іван Ле);

Прощаючись, Гайсин притримав її руку, затягнуту в лайку (П. Панч);

// перен. Зберігати що-небудь на деякий час; приберігати.

Навислі з гір хмари притримували сутінь ранкову (Іван Ле);

В роки розлуки він марив землею свого дитинства, .. і коли якось за вечерею в інтимній розмові сказав про це своєму другу по зброї Євсею Голованю, той тільки довше притримав біля вусів зверхню насмішку (М. Стельмах);

Хтось ранню ватру розіклав. Або пізню притримав до білого дня (Г. Хоткевич);

– Вони були з Евеліною на вечорі, і я .. притримав це запрошення, як свідчення вашого покровительства... (В. Логвиненко).

3. Затримувати, уповільнювати, гальмувати рух кого-, чого-небудь.

З гори порожній віз сам котився, і дишло збивало Антона з ніг. Тоді Катерина притримувала воза за ручицю (С. Чорнобривець);

У лісі Левко притримує коні, але і від їхньої ходи чутливі дерева обтрушують крихку сріблясту оздобу (М. Стельмах);

Мати раптом, притримавши рукою колесо прядки, з докором глянула на Андріяку (О. Гончар);

// Робити повільнішим (біг, ходу тощо); притишувати.

Поїзд почав притримувати хід. Віра захвилювалась і пішла до матері (О. Копиленко);

Тепер вони йшли разом, у парі. Спочатку повільно. Флора Германівна навмисне притримувала біг [ковзанів] (Г. Коцюба);

// Зупиняти кого-небудь на деякий час (перев. тримаючи за щось).

На другий вечір Левко знову подався за Христиною і знову притримав її біля хвіртки (М. Стельмах);

Федот .. теж пішов за ними, але в сінях Йонька притримав його за рукав (Григорій Тютюнник);

// Змушувати кого-небудь залишатися, зупинятися де-небудь на деякий час.

Вечір вже насувався з-за гір. Дощ нас таки добре притримав у дорозі (М. Томчаній).

4. перен., розм. Заважати, перешкоджати здійсненню чого-небудь, утримувати від чогось.

– Гутман!.. – уже гукаю я і хочу кинутися слідом за ним. Але Кайт спокійно притримує мене (П. Колесник);

– Вишивала [донька] трохи, а потім вичитувала всім казочку. Ну, й читає ж вона, а як нудить світом без школи. Зібралась на завтра. Хотіла притримати, так намурмосилась, як ти іноді (М. Стельмах);

Сурмач і рвонувся заперечити, але Оверко його притримав (Ю. Яновський).

◇ (1) Притри́мати язи́к (язика́) [за зуба́ми] – перестати говорити про що-небудь; помовчати.

Левко підвівся на санях, поруч з ним, спираючись на рожни, піднялися брати. – Я, дядьку, на вашому місці притримав би язика в своїй підворітні (М. Стельмах);

– Віргініє Назарівно, ви здатні притримати свій язик за зубами? Ну, хоча б до моїх наукових публікацій (І. Волошин).