прихиляти

ПРИХИЛЯ́ТИ, я́ю, я́єш, недок., ПРИХИЛИ́ТИ, хилю́, хи́лиш, док., кого, що.

1. Схиляючи, щільно притискати, притуляти що-небудь до когось, чогось.

[Єпископ (до 2-го):] Устань, молодший, стань зо мною поруч. 2-й встає, несміло поглядаючи, стає коло єпископа. Єпископ бере від 1-го табличку і стиль, прихиляє табличку до плеча 2-го, пише на ній кілька слів і віддає 1-му (Леся Українка);

– Григорію, – здвигає жінка лівим плечем і прихиляє ближче до нього голову (М. Стельмах);

Сіла [Гаїнка] долі і сиділа так у темряві, обхопивши голову руками, прихиливши її до стіни (Б. Грінченко);

// Присувати ближче до кого-, чого-небудь; наближувати.

Вона прихилила мою голову і знишка промовила над ухом: – Кажуть – у мене талант (С. Васильченко);

Коли ж Андрій ще ближче прихилив лице до шибки, його очі зіткнулися з чужими, що заглядали до хати (Д. Бедзик).

2. Нагинаючи, опускати або наближувати що-небудь до когось, чогось.

– Від жалощів у полі квітки в'яли, Дерева з туги верховини до землі прихиляли! (Панас Мирний);

Максим мовчки прихилив гілку, і вона нависла над самою головою Зої (І. Цюпа);

З краю даху Буколеонського палацу петлялась, вихріла забута мотузяна драбинка, й вже не було сили, яка могла б її прихилити до землі, до мурів, до розбурханих хвиль холодного, сердитого моря (С. Скляренко);

// Нагинати, опускати нижче (голову).

Їй здавалося, що всі люди задивлялись на неї, а вона, прихиляючи голову, тихенько здоровкалась з ними (М. Стельмах);

Мовчки прихилив [Артем] голову до плеча собі, до материної руки щокою і заплющив очі (А. Головко).

3. у сполуч. зі сл. до себе, до грудей. Пригортати, обіймати кого-небудь.

Стенулась [дівчина] од його бігти, сама себе не пам'ятаючи. Він не пустив, за руку держить, прихиляє до себе (Марко Вовчок);

Батько передав косу синові, прихилив хлопця до грудей (І. Цюпа).

4. тільки док., перен. Надати притулок кому-небудь.

[Микита:] І ще тебе просила, вже окремо, Щоб прихилив у себе бідну Джему (І. Кочерга).

5. розм. Тихо, плавно зачиняти (двері, вікна тощо).

Сторож вийшов і прихилив двері (Панас Мирний);

Меланія вийшла, і в хаті одразу посутеніло: знадвору вона тихо прихилила віконницю (О. Гончар);

Ярина, підійшовши, .. прихилила щільно ворота (С. Журахович).

6. перен. Викликати в кого-небудь приязнь, симпатію, доброзичливе ставлення; привертати, приваблювати.

У Максюти був справжній дар прихиляти до себе людей своєю простотою, щирістю (О. Гуреїв);

Справді, диво дивне: ось вона тільки народилась і вже стала тут найстаршою, всіх прихилила до себе ця маленька істота, пуп'янок, крихітний росточок життя (О. Гончар);

Було ще одне, суто людське, що прихилило Груню до неї. Вона знала, що Надія з дитинства цнотлива до дружби (Яків Баш);

// Перетягати кого-небудь на свій бік.

– Давайте людей до себе прихиляти, – перепинив Карпову науку Зінько, – турчатимем їм у вуха, умовлятимем їх, – вони ж повинні побачити, що їм краще (Б. Грінченко).

7. до чого, перен. Викликати бажання що-небудь робити, працювати над чимось; заохочувати.

Батько-мати тепер уже не цуралися дочки, як спершу: вони її прихиляли до послуху то сим, то тим (Панас Мирний);

Голос у Колодки був звучний і приємний, так і прихиляв до співу (П. Панч);

– Та не про те мова, дочко. Йдеться про школу, яка б не тільки знання давала, а й до роботи якоїсь прихилила (Ю. Збанацький);

// Умовлянням, доброзичливим ставленням і т. ін. переконувати кого-небудь у чомусь, спрямовувати на щось, спонукати до чогось.

[Захарко:] Увесь вік силкувався прихилити її до згоди, та вже й надію залишив! (М. Кропивницький);

А Телемахові от що я перед всіма тут пораджу: Матір нехай він прихилить до батька свого повернутись (Борис Тен, пер. з тв. Гомера).

(1) Прихиля́ти / прихили́ти се́рце (серця́) до се́бе чиї, кого – викликати приязнь, симпатії, доброзичливе ставлення і т. ін.

Маленька, кругловиденька, з терновими мрійними очима.., вона зразу прихиляла до себе серце всякої людини (С. Васильченко);

Хоча С. Крушельницька, О. Мишуга, М. Менцинський і не мали змоги на рідній [сцені] демонструвати своє мистецтво, але й там, на чужині, вони зуміли прихилити до себе серця. Народи увінчували лаврами, підносили на Парнас їх, видатних співаків України (із журн.).

◇ Не ма́ти де (куди́, до ко́го) го́лову (голови́) прихили́ти <�Нема́ до ко́го прихили́тися> див. ма́ти²;

(2) Прихили́ти (приклони́ти) [свою́] го́лову:

а) знайти якийсь притулок, пристановище, влаштуватися десь.

Прийдеш над сю гору, – пустиня, спалена сонцем, ні прутика, ні гіллячки, щоб хоч де голову прихилить від палу... (Панас Мирний);

– Доки живу – земля моя, я господар на ній. Гичак поділив, а тепер, на старість, не має де голову прихилити (М. Томчаній);

– Куди ж нам, Денисе, найкраще податися, де голову прихилити..? (М. Стельмах);

Хіба мало таких .. тиняється по світу, де б свою голову прихилити..? (Панас Мирний);

[Микола:] О, братику .. Знаю я добре, як тяжко бути сиротою і не мати містечка, де б голову приклонити (І. Котляревський);

б) сховатися де-небудь від чогось.

[3-й повстанець:] Утікаємо, як сполохані зайці..! Ніде приклонити голови. Босі, голодні, перемоклі! (Мирослав Ірчан);

(3) Прихили́ти не́ба (со́нце, світ і т. ін.) для кого, кому, зі сл. ра́дий, зда́тний і т. ін. – зробити для когось усе, навіть неможливе.

Гірко було Маланці. От, зростила дитину, берегла, доглядала, рада була неба їй прихилити та зорями вкрити, а тепер оддай між люди на поневіряння (М. Коцюбинський);

[Косяк:] Оленько, кохана моя. Та я радий для тебе сонце прихилити (М. Зарудний);

Шаблистий розмахував не руками, а голоблями – здатними, здається, прихилити весь світ для Павла Жабокрика (Є. Гуцало);

(4) Прихиля́ти / прихили́ти до се́бе се́рце (серця́) чиє (чиї), кого і без дод. – викликати до себе чиюсь приязнь, чиїсь симпатії.

Маленька, кругловиденька, з терновими мрійними очима, вона зразу прихиляла до себе серце всякої людини (С. Васильченко);

Там, на чужині, вони зуміли прихилить до себе серця. Народи увінчували лаврами, підносили на Парнас їх, видатних співаків України (із журн.);

(5) Прихиля́ти / прихили́ти [своє́] ву́хо (рідко у́хо) до кого – чого:

а) прислухатися до кого-, чого-небудь.

А щоб ти знав, як мене звати, До мене ухо прихили, Скажу по правді (Л. Глібов);

б) звертати увагу, зважати на кого-, що-небудь.

Певні, що Ви, завжди одкликаючись щиро на громадські справи, прихилите ухо своє .. і до нашого щирого прохання (Панас Мирний);

Як людина, всім серцем відчуй, Придивись, прихили своє вухо, пожалься на сльози, Що кривавою хмарою в небо ідуть (М. Вороний).