причиняти

ПРИЧИНЯ́ТИ¹, я́ю, я́єш, недок., ПРИЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., що.

Зачиняти, перев. нещільно, не повністю (двері, вікно, кватирку і т. ін.).

Карав [хазяїн] наймита свого або за те, що погано мазав чоботи, або за те, що двері недобре причиня... (Марко Вовчок);

Ольга, не причиняючи вікна, лягла знову в ліжко, але заснути вже не могла (А. Шиян);

Не вспів він ще гаразд і воріт причинити за собою, – як уже на його напустилась розсерджена молодиця (Панас Мирний);

Коли Сафрон тільки причинив хвіртку, біля возів побачив коні Созоненка і Денисенка (М. Стельмах);

// кого, рідко. Зачиняти де-небудь, не випускаючи назовні.

Мати веде плачучу дитину в дальшу кімнату і там причиняє, сама вертається (Леся Українка);

Вона його вірненько любила, рано не збудила; У коміроньці та ще й причинила (П. Чубинський).

ПРИЧИНЯ́ТИ², я́ю, я́єш, недок., ПРИЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., кому, рідко.

Навмисне чи ненавмисне бути причиною чийого-небудь нещастя (болю, втрат і т. ін.).

Брати, до строгого порядку привичні, Не причиняли клопотів мені (І. Франко);

За віщо ж зневага? Для чого немилі Братам наші щирі жадання? Кого ми чіпали, кому причинили Неволю, біду, руйнування? (М. Старицький);

– Колись я причинив Нечуйвітру велике горе (М. Стельмах).

ПРИЧИНЯ́ТИ³, я́ю, я́єш, недок., ПРИЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., чого, діал.

Додавати, збільшувати.

– Не причиняй ми [мені] роботи (Г. Хоткевич);

Причини, Боже, дня – щоб мій знак до ночі хтось побачив (Ю. Яновський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me