причиняти
ПРИЧИНЯ́ТИ¹, я́ю, я́єш, недок., ПРИЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., перех. Зачиняти, перев. нещільно, не повністю (двері, вікно, кватирку і т. ін.).
Карав [хазяїн] наймита свого або за те, що погано мазав чоботи, або за те, що двері недобре причиня… (Вовчок, І, 1955, 297);
Ольга, не причиняючи вікна, лягла знову в ліжко, але заснути вже не могла (Шиян, Гроза.., 1956, 521);
Не вспів він ще гаразд і воріт причинити за собою, — як уже на його напустилась розсерджена молодиця (Мирний, І, 1949, 129);
Коли Сафрон тільки причинив хвіртку, біля возів побачив коні Созоненка і Денисенка (Стельмах, II, 1962, 308);
// кого, рідко. Зачиняти де-небудь, не випускаючи назовні.
Мати веде плачучу дитину в дальшу кімнату і там причиняє, сама вертається (Л. Укр., IV, 1954, 249);
Вона його вірненько любила, рано не збудила; У коміроньці та ще й причинила (Чуб., V, 1874, 931).
ПРИЧИНЯ́ТИ², я́ю, я́єш, недок., ПРИЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., перех., кому, рідко. Навмисне чи ненавмисне бути причиною чийого-небудь нещастя (болю, втрат і т. ін.).
Брати, до строгого порядку привичні, Не причиняли клопотів мені (Фр., XIII, 1954, 297);
За віщо ж зневага? Для чого немилі Братам наші щирі жадання? Кого ми чіпали, кому причинили Неволю, біду, руйнування? (Стар., Вибр., 1959, 8);
— Колись я причинив Нечуйвітру велике горе (Стельмах, II, 1962, 230).
ПРИЧИНЯ́ТИ³, я́ю, я́єш, недок., ПРИЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., чого, діал. Додавати, збільшувати.
— Не причиняй ми [мені] роботи (Хотк., II, 1966, 284);
Причини, боже, дня — щоб мій знак до ночі хтось побачив (Ю. Янов., І, 1954, 36).
Значення в інших словниках
- причиняти — причиня́ти 1 дієслово недоконаного виду зачиняти нещільно рідко причиня́ти 2 дієслово недоконаного виду бути причиною нещастя рідко причиня́ти 3 дієслово недоконаного виду додавати рідко Орфографічний словник української мови
- причиняти — I -яю, -яєш, недок., причинити, -чиню, -чиниш, док., перех. Зачиняти, перев. нещільно, не повністю (двері, вікно, кватирку і т. ін.). || кого, рідко. Зачиняти де-небудь, не випускаючи назовні. II -яю, -яєш, недок., причинити, -чиню, -чиниш, док., перех. Великий тлумачний словник сучасної мови
- причиняти — 1. спричинювати, спричинити, поспричинювати, упричинювати, упричинити, див. приключати 2. це двері Словник чужослів Павло Штепа
- причиняти — ПРИЧИНЯ́ТИ¹, я́ю, я́єш, недок., ПРИЧИНИ́ТИ, чиню́, чи́ниш, док., що. Зачиняти, перев. нещільно, не повністю (двері, вікно, кватирку і т. ін.). Карав [хазяїн] наймита свого або за те, що погано мазав чоботи, або за те, що двері недобре причиня... Словник української мови у 20 томах
- причиняти — ЗАЧИНЯ́ТИ (двері, вікно і т. ін.), ЗАКРИВА́ТИ, ПРИКРИВА́ТИ, ПРИЧИНЯ́ТИ, ПРИТУЛЯ́ТИ (перев. нещільно, неповністю); ПРИХИЛЯ́ТИ (тихо, плавно); ЗАХЛО́ПУВАТИ (різко, швидко, зі стуком). — Док. Словник синонімів української мови
- причиняти — Причиня́ти, -ня́ю, -ня́єш; причини́ти, -чиню́, -чи́ниш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- причиняти — Причиня́ти, -ня́ю, -єш сов. в. причини́ти, -ню́, -ниш, гл. 1) Притворять, притворить. Скриплять мої ворітечка, ніхто не причинить. Мет. 62. 2) Прибавлять, прибавить. Грин. III. 524. Я нічого не причиняю, кажу то, що він казав. Камен. Словник української мови Грінченка