проворкувати
ПРОВОРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док.
1. Видати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.).
2. що і без прям. дод., перен. Проговорити або проспівати лагідним, ніжним голосом.
– Кохайлику! – ставши близенько, з-за спини стиха проворкувала Роксолана (О. Ільченко).
3. Воркувати якийсь час.
Джерело:
Словник української мови (СУМ-20)
на Slovnyk.me
Значення в інших словниках
- проворкувати — проворкува́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- проворкувати — див. сказати Словник синонімів Вусика
- проворкувати — -ую, -уєш, док. 1》 неперех.Видати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.). 2》 перех. і без додатка, перен. Проговорити або проспівати лагідним, ніжним голосом. 3》 неперех. Воркувати якийсь час. Великий тлумачний словник сучасної мови
- проворкувати — ПРОВОРКУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док. 1. неперех. Видати своєрідні переливчасті звуки (про голубів, горлиць і т. ін.). 2. перех. і без додатка, перен. Проговорити або проспівати лагідним, ніжним голосом. — Кохайлику!... Словник української мови в 11 томах