прогалина

ПРОГА́ЛИНА, и, ж.

1. Проміжок між чим-небудь.

Носять [люди] каміння і замуровують прогалину (Леся Українка);

Підскочив [Панько], ухопився руками за вершок і, соваючи босими ногами по брамі, зачіпав нігтями за цвяхи, за прогалини межи дошками (Л. Мартович);

У кузові стояли ящики з консервами, між ними в прогалинах насипом лежала морожена слизька риба (С. Голованівський).

2. Просторе, вільне від дерев, хлібів, іншої рослинності місце на узліссі, серед лісу, в саду, в полі і т. ін.; велика галява.

Сів [Павло] на коня й пустився на прогалину, що була серед квітів у царському саду (В. Королевич);

Молода компанія перебігла його [садок] і розсипалась на широченькій прогалині перед домом, серед квітників (І. Нечуй-Левицький);

З лісу на прогалину виходять дядько Лев і небіж його Лукаш (Леся Українка);

Коли взяти вбік до лісового озера, дерева рідшають, відкриваючи чималу прогалину (М. Стельмах);

// Голе, позбавлене льодового покриву місце на поверхні води.

У величезних прогалинах чистої води з' явилось багато морського звіра (М. Трублаїні);

Біля правого, крутого берега Дніпра утворилась широка прогалина, чиста від криги (з наук.-попул. літ.).

3. перен. Недогляд, пропуск, вада.

Юзя почала надолужувати .. прогалини в своїй науці й вихованню (Леся Українка);

// Недолік, недоробок, хиба.

На жаль, в ділянці збирання і вивчення робітничого фольклору у нас зроблено ще мало, і прогалину цю треба якнайдіяльніше заповнити (М. Рильський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me