проголошувати

ПРОГОЛО́ШУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОГОЛОСИ́ТИ, ошу́, о́сиш, док., що і без прям. дод.

1. Офіційно оголошувати що-небудь, доводити до загального відома; обнародувати.

Другого дня молодий цар проголосив: хто хоче йти в сусідню державу на свято миру, за того всі видатки заплатить казна (В. Королевич);

Двадцять років тому цей трибун, на .. сеймі 1573 року проголосив закон, за яким вперше шляхта польська загальним з'їздом обирала собі короля (Іван Ле);

// Офіційно сповіщати про початок, настання, створення чого-небудь.

24 серпня 1991 р. Верховна Рада проголосила незалежність України (з газ.);

Тоді каган Симеон оголошує себе кесарем болгар і греків, болгарські єпископи проголошують болгарську церкву незалежною від константинопольського патріарха й обирають свого болгарського патріарха (С. Скляренко);

Згарячу думав він [Сагайдачний] проголосити похід на Каффу (З. Тулуб);

// Офіційно оголошувати кого-небудь обраним або поставленим на високий, відповідальний пост, керівну посаду; оголошувати про присвоєння якогось титулу, звання і т. ін.

В січні 1768 року в місті Цетіньї на загальних народних зборах Стефан проголосив себе “російським царем Петром III” (з наук. літ.);

Він вже проголосив себе старшим боярином, і на знак цього високого сану рукав його червоної сорочки був перев'язаний білою хусткою (Ю. Смолич).

2. Публічно виголошувати промову, здравицю, тост тощо, звертатися до кого-небудь і т. ін.

Сам надавши собі слово, проголошує [Горпищенко] здравицю за моряка, за капітана, що “виконав плавбу кругосвітню...” (О. Гончар);

Знову співали хором, знову проголошували різні тости, часто лунали оплески (О. Гуреїв);

Я вийшов на авансцену і проголосив довжелезний монолог, щойно придуманий, про те, що я каюсь, бо аж тепер зрозумів, який я негідник, звір (Ю. Смолич);

В той час, коли патріарх клав на голови августів вінці, щоб з'єднати їх і проголосити многоліття, імператор Іоанн зробив так, як велів обряд, – підняв покривало, за яким ховалось обличчя нареченої (С. Скляренко);

// Усно або на письмі висловлювати свої думки, ідеї, ставлення до кого-, чого-небудь і т. ін.

– Ніколи не вгадаєш, Модесте, коли ти цитуєш чужі глупоти, а коли проголошуєш свої мудрі думки (І. Волошин);

Не встиг Данько проголосити свою згоду, як чиясь рука цупко, по-заробітчанському, вхопила його за ошийок (О. Гончар);

// Заявляти про визнання кого-, чого-небудь кимсь або якимсь; давати комусь, чомусь характеристику, оцінку.

1893 р. у львівській газеті “Правда” надруковано кредо “братства тарасівців” – “Декларацію віри молодих українців”. Цей рішучий документ проголошував основною метою боротьбу за визнання прав українців як окремого народу (з наук. літ.);

Проголосити найкращим модельєром.

(1) Проголо́шувати (оголо́шувати і т. ін.) / проголоси́ти (оголоси́ти і т. ін.) ана́фему – проклинати, засуджувати, таврувати кого-небудь за щось.

Маркович .. посміхнувсь у вуса: – Та що його розказувати... Пан Кукольник ледь не сказився, як прочитав твою, Тарасе, книжку. Кричав .. на бідолагу Мартоса й проголосив анафему тобі й твоїй поезії (Василь Шевчук).