прозивати

ПРОЗИВА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОЗВА́ТИ, ву́, ве́ш, док., кого.

1. Давати кому-небудь прізвисько.

Банатом прозивали його, .. бо він служив при війську на Угорщині в Банаті і не раз розповідав про той свій побут у Банаті (Л. Мартович);

Ярослава звали Ярик Тато, мати і сестра, А на вулиці Школярик – Прозивала дітвора (П. Воронько);

– Уже як у кого встряне [Карпо], як уїсться: точить-точить, поки-таки наскрізь не проточить! Так його піщани й прозвали Іржею (Панас Мирний);

Проньку Лукашевого .. прозвали Сорокою за ластовиння на обличчі (О. Донченко);

// Давати назву чому-небудь.

З гір аж до моря уступи сягають. Люди прозвали їх “Чортові сходи” (Леся Українка);

// Звати, іменувати когось.

– А як твого батька прозивають? – Охрім Балаш (І. Нечуй-Левицький);

“Як зовуть тебе, молодче? Хто ти родом? звідкіля ти?” Відказав на те невольник: “Мохаммедом прозивають...” (А. Кримський);

– А як тебе батьки прозвали? – Леся... (С. Голованівський).

2. розм. Визначати, характеризувати кого-, що-небудь якимсь словом, означенням і т. ін., виявляючи своє ставлення.

І Цайлик і Немет прозивали його [Ласло] на вечері своїм земляком, плескали по плечу (С. Скляренко);

– Хе-хе-хе! І чого жахаються, дурні? – шамкає він беззубим ротом. – Діда Хо, що світ прозвав страхом? А дід цілком і не страшний... Ось погляньте!.. (М. Коцюбинський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

прозивати

Значення в інших словниках