прокричати
ПРОКРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док.
1. що і без прям. дод. Видати крик.
“Кукуріку!” – прокричав на сідалі півень, залопотавши крилами (Панас Мирний);
Десь прокричала сова, і її жалібний самотній крик завмер у потемнілих хащах (А. Шиян);
// перен. Гучно, пронизливо просвистіти, прогусти.
Протяжно прокричав паровоз, і голосне відлуння покотилось між струнких сосен, що стояли обабіч дороги (І. Цюпа);
Запитав семафора гудок, щоб спочити хвилину на станції, прокричав і замовк після праці (І. Гончаренко).
2. що. Дуже голосно крикнути; вигукнути.
– Господи! що тільки робиться на вигоні! – вскочивши в хату, замість привіту, прокричала сусіда (Панас Мирний);
– Ну, годі вам милуватися, – з усмішкою, трохи сердитим тоном прокричав Михайло, щоб ми почули його серед торохтіння і скигління вагона (Олесь Досвітній);
Юнкери в захваті прокричали “ура” (О. Гончар);
// перен. Сповістити про щось криком.
Нехай же лютує [злодій], поки сам загине, Поки безголов'я ворон прокричить (Т. Шевченко);
Ось і північ прокричали півні (Панас Мирний).
3. що і без прям. дод., про що, також із спол. щ о, перен. Широко сповістити, виразно заявити про що-небудь.
Кріпак не гнув шиї перед паном, робітник перед хазяїном, син часом не слухався батька: все, зачувши волю, піднялося на дибки і прокричало про своє право (Панас Мирний).
4. що і без прям. дод. Кричати якийсь час.
Значення в інших словниках
- прокричати — прокрича́ти дієслово доконаного виду Орфографічний словник української мови
- прокричати — -чу, -чиш, док. 1》 перех. і неперех.Видати крик. || перен. Гучно, пронизливо просвистіти, прогусти. 2》 перех. Дуже голосно крикнути; вигукнути. || перен. Сповістити про щось криком. 3》 перех. і неперех., про що, також із спол. що, перен. Великий тлумачний словник сучасної мови
- прокричати — прокрича́ти (прогуді́ти) ву́ха кому, про кого—що. Надокучити, набриднути комусь постійними розмовами, настирливими вимогами і т. ін. про щось одне й те саме. Сідаючи до столу, Федір ще раз засоромив Настусю. Фразеологічний словник української мови
- прокричати — КРИЧА́ТИ (видавати крик), ЯЧА́ТИ розм.; РЕПЕТУВА́ТИ розм., ЗІПА́ТИ розм., ДЕ́РТИСЯ (ДРА́ТИСЯ) розм., ПЕРЕРИВА́ТИСЯ розм., ВЕРЕДИ́ТИСЯ діал., ФУ́КАТИ діал. (сильно, голосно); ГОРЛА́ТИ розм., ГОРЛА́НИТИ розм., ГОРЛОПА́НИТИ розм., ГВАЛТУВА́ТИ розм. Словник синонімів української мови
- прокричати — ПРОКРИЧА́ТИ, чу́, чи́ш, док. 1. перех. і неперех. Видати крик. «Кукуріку!» — прокричав на сідалі півень, залопотавши крилами (Мирний, І, 1949, 409); Десь прокричала сова, і її жалібний самотній крик завмер у потемнілих хащах (Шиян, Гроза.. Словник української мови в 11 томах
- прокричати — Прокрича́ти, -чу́, -чи́ш гл. Прокричать. Нехай він лютує, поки сам загине, поки безголовь'я ворон прокричить. Шевч. 35. Словник української мови Грінченка