пролежувати

ПРОЛЕ́ЖУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОЛЕ́ЖАТИ, жу, жиш, док.

1. Лежати (у 1 знач.) якийсь час.

Як тільки хазяйка виходила з хати, знову падала [Пріська] на ліжко .. і, укрившись теплим килимом, пролежувала мало не до вечора (Л. Яновська);

Голубенко дедалі ставав мовчазніший. Мало з'являвся на палубі, розмовляв з Вассою неохоче і все довше пролежував на дивані (Г. Епік);

Тиждень вона пролежала в гарячці, нікого не впізнавала, нічого не їла (І. Нечуй-Левицький);

За наказом лікаря Маслюк мав пролежати кілька днів у санчастині (І. Багмут).

2. перев. док. Залишитися якийсь час без застосування, без уваги (про неживі предмети).

Ваш лист, бачте, пролежав тут чимало, ждучи мене, бо я ціле літо не була вдома (Леся Українка);

Пролежала [карета у возовні] років з чотири (І. Нечуй-Левицький);

Всі ці листи були давні, писані навесні, пролежали в Орську все літо й осінь (З. Тулуб).

3. що. Пошкоджувати що-небудь довгим лежанням.

Моя тобі зброя кілочка не вломить, Я сам молод ліжка не пролежу (П. Чубинський).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me