проорювати

ПРОО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРООРА́ТИ, рю́, ре́ш, док., що.

1. Прокладати борозну при оранці.

На хвилях морських не залишиш сліду, На воді не проореш тривкої межі... (Л. Первомайський);

* Образно. Надвечір'я проорало по хмарах навскісні попелясті борозни (М. Стельмах);

* У порівн. Стало знов тихо в класі, аж чути було в тиші, як шкрябало по аркуші перо: виводить прізвище поволі важко хтось, мов борозну проорює (А. Головко);

* Образно. * У порівн. Так сказав Шевченко, й інакше не може бути. Наче глибоку межу проорали в моїй свідомості слова “Заповіту” (Б. Антоненко-Давидович);

// також без прям. дод., перен., рідко. Утворювати сліди, смуги і т. ін. чим-небудь твердим на м'якому.

Амангельди ліг на сніп і поплазував до воріт. Він проорював слід, за ним сунулись Ілля і Тастан (О. Десняк);

Учень з несподіванки різко шарпнувся вбік. Кінець указки проорав на його щоці червону смугу (П. Колесник);

П'яти торохтіли з одного східця на другий. Гошка проорав ними по піску (Григорій Тютюнник).

2. тільки док. Орати якийсь час.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

проорювати

Значення в інших словниках