проорювати

ПРОО́РЮВАТИ, юю, юєш, недок., ПРООРА́ТИ, рю́, ре́ш, док., перех.

1. Прокладати борозну при оранці.

На хвилях морських не залишиш сліду, На воді не проореш тривкої межі… (Перв., II, 1958, 92);

*Образно. Надвечір’я проорало по хмарах навскісні попелясті борозни (Стельмах, На.. землі, 1949, 488);

*У порівн. Стало знов тихо в класі, аж чути було в тиші, як шкрябало по аркуші перо: виводить прізвище поволі важко хтось, мов борозну проорює (Головко, II, 1957, 60);

// також неперех., перен., рідко. Утворювати сліди, смуги і т. ін. чим-небудь твердим на м’якому.

Амангельди ліг на сніп і поплазував до воріт. Він проорював слід, за ним сунулись Ілля і Тастан (Десняк, Десну.., 1949, 521);

Учень з несподіванки різко шарпнувся вбік. Кінець указки проорав на його щоці червону смугу (Кол., Терен.., 1959, 23);

П’яти торохтіли з одного східця на другий. Гошка проорав ними по піску (Тют., Вир, 1964, 426).

2. тільки док. Орати якийсь час.