пропажа

ПРОПА́ЖА, і, ж.

1. Зникнення (звичайно таємниче) кого-, чого-небудь.

Аж тут і мій господар, той, що у нього пропажа, протискається, приходить (І. Франко);

В оборі сталася пропажа: зник копчений свинячий кендюх (О. Ковінька);

На підприємстві налагоджено дієву систему обліку та контролю. Красти працівникам невигідно – за пропажу відповідає як безпосередній винуватець, так і бригада, в якій він працює (з газ.).

2. Той, хто пропав, зник, або те, що пропало, зникло.

Тут якраз ішла бабуся – Аж не віриться самій: – Бий же мене сила вража, Об'явилася пропажа: Це ж озвався козлик мій! (Д. Білоус);

Побоюючись, що біля коней може напоротись на засідку, він додумався гукати в лісі свою ялівку. А чого ж! Іде собі вечором чоловік по лісі й гукає свою пропажу [корову] (М. Стельмах);

Як верталися.., пропала в одного чумака свита, а в ній тхорик з грішми. Ватаг учинив трус – перегортали сіль у возах, потратили чотири дорогі погожі дні і знайшли пропажу в одному з Яцькових возів (Ю. Мушкетик);

А взимі [зимою] Матвієві сталася ще одна пропажа. Під ожередою соломи надворі стояв віз, і однієї ночі зняли з нього колеса (У. Самчук).