пропащий

ПРОПА́ЩИЙ, а, е.

1. Який зник невідомо куди, довго не з'являвся де-небудь.

Скільки-то панів не пережило її [волю], – померло! Зате багато кріпаків, пропащих та померших [померлих], знову найшлося, ожило! (Панас Мирний);

// Безповоротно втрачений.

– Пішов ти, а я очей не можу відірвати від шляху. Потім заплатив за заїзд, а далі плюнув на пропащі два сороківці – і за тобою (М. Стельмах);

// Який перестав звучати (про голос); зірваний.

Пропащим від перепою, а може і від простуди (що малоймовірно), голосом він спитав Семена Полікарповича: – Що, зміну мені привезли? (В. Земляк).

2. Який потрапив у безвихідне становище; близький до загибелі.

– Та в вас жінки, та в вас же купа дітей! Борони боже якої напасті! Та тоді ж ми пропащі з дітьми (І. Нечуй-Левицький);

[Олена (ридаючи):] Милий мене покидає!.. Пропаща я, пропаща! (М. Кропивницький);

* У порівн. – Коли тебе не стало у слободі, я ходила, мов пропаща. І що не роблю, і куди не піду – все ти у мене перед очима (А. Шиян);

// Який морально опустився, занапастив себе.

– Бачте, люди, що зробила з мене наука? З пропащого, нечесного – вона зробила мене чесним, годним на добро чоловіком (М. Коцюбинський);

– Пропаща ви людина. Талановита, але пропаща. – Чи не рано правити по мені панахиду? – майже не ображається Лісовський (М. Стельмах);

Про сусід і казати нічого, завжди з докором дивляться на Остапа – пропащий, мовляв, чоловік (К. Гордієнко).

3. Який минає без користі для кого-небудь (про час).

Не сумуй, що врода Опадає з личка.., А журись, що марно Гине сила краща. Що минає хмарно Молодість пропаща (П. Грабовський);

Ні, діла не буде, день мусить пропащий бути... (С. Васильченко);

Проклинав [Ригор] пропаще життя, а його слухали й не перебивали (Ю. Яновський);

// Даремно затрачений (про зусилля).

– Це бунт так званої пропащої сили... Народжувався у муках тяжкої безвиході й заводив у безвихідь... (М. Стельмах).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me