пророчий

ПРОРО́ЧИЙ, а, е.

1. Який пророкує що-небудь; віщий.

Були в тебе [чоловіче] свої проводарі, з'являлися пророчі люди, були й пророки великі... (Панас Мирний);

Грай, хлопче, грай! нехай той голос арфи заглушить голоси в моєму серці, ті голоси пророчі, неспокійні... (Леся Українка);

Чую звістку пророчу – святу і таємну (М. Зеров);

В храмі нашорошилася тиша, ніби чекаючи пророчих слів (Н. Королева);

// Власт. пророкові.

Тут [у Новогрудку], гордий вірш замислюючи потай, З пророчим зором слухає Адам [Міцкевич] Палкі промови Зана і Чечота (М. Рильський).

2. рел. Який є зібранням Божих одкровень.

Автори пророчих книг.. покликаються виразно на авторитет самого Бога, щоб додати ваги своїм словам (Леся Українка);

// Який наслідує пророцтво (у 2 знач.).

Пророчий початок Шевченкового “Кавказу” міг виникнути тільки тому, що Шевченко знав міф про титана Прометея (М. Рильський).

3. Який є ознакою, прикметою того, що буде, що настане.

У ранній тишині пророчій Уже розкинулась вона [Москва] (М. Рильський);

// У якого є ознаки, прикмети того, що відбудеться, станеться.

Сни таємні, сни пророчі Ти навіяла мені (Л. Первомайський);

Бернсові слова І досі ще в народній пісні Живуть, як правди річ жива, Як іскри гніву благовісні, Як спів про нас, про наші дні, Про здійснення видінь пророчих... (М. Бажан).

4. Який ґрунтується на глибокому розумінні чого-небудь, на великому досвіді; мудрий, проникливий.

Увесь світ став прислухатися до його [Т. Г. Шевченка] мови, а на Вкраїні вірші його приймали як благовісне, пророче слово (Панас Мирний);

Якщо йдеться про нову морфологію культури, яку запропонував великий іспанський філософ [Х. Ортека-і-Ґассет], то, власне, розмова про естетику, про її роль і статус у культурі тісно пов'язана з його драматично пророчими роздумами про неминучість “масового суспільства” в ХХст. як сприятливого ґрунту для поталітарних формувань (із журн.).