просити

ПРОСИ́ТИ, про́шу́, про́сиш, недок., кого, що і без прям. дод., у кого що, про що, з інфін., із спол. щоб, заст. о чім, об чім, діал. о що.

1. кого, що і без прям. дод. Звертатися з проханням до кого-небудь, домагатися чогось; спонукати кого-небудь зробити, виконати щось.

Губернатор .. став її випитувати, об якій нужді вона його просить (Г. Квітка-Основ'яненко);

Як той явор [явір] над водою, Степан похилився.. А Ярина То клене, то просить, То замовкне, подивиться, І знов заголосить (Т. Шевченко);

Рішили зараз же послать Найбільших десять Жаб на другий бік болота Просить у Долі короля (Л. Глібов);

Ослабла [Маруся] й хиталася на коні. Але о спочинок також не просила (Г. Хоткевич);

Проси в мене все, що захочеш, Все тобі дам я (М. Зеров);

– Я вас, товаришу командир, хочу про одне діло просити... (О. Гончар);

Начальник санслужби флоту повернув Заброді обидва рапорти, в яких Павло просив послати його на фронт (В. Кучер);

– Козаки просять, батьку, щоб ти глянув на них перед смертним часом, – сказав, підлетівши, охриплим голосом Писаренко (О. Довженко);

Вечорами літні статечні солдати тепер часто просили Шевченка: – Заспівай, братику. Дуже гарні твої пісні (З. Тулуб);

// з інфін. Пропонувати кому-небудь робити щось.

Усі вже знали, що Семен просить Мотрю сидіти на віру (М. Коцюбинський);

// у формі 1 ос. одн., з наказ. сп. іншого дієслова. Виражає ввічливе, але настійне прохання до кого-небудь зробити щось або не робити чогось.

– Розходьтесь, панове козаченьки, прошу я вас просьбою, не засмутіть гірше мене, молодої! (Марко Вовчок);

Прошу тебе – не забудь мене (Ю. Яновський);

// перен., чого. Потребувати чого-небудь, відчувати необхідність у чомусь.

[Василь:] Життя тихе та щасне, розпорядки громадські вільні, .. – он чого тепер життя просе [просить], он куди тепер воно гне-верне... (Панас Мирний);

Що се осінь, що се Рано так прийшла, Коли серце просе [просить] Світу та тепла? (П. Грабовський);

Робочих просять рук зелений простір степу, розмай травневих лук (І. Гончаренко).

2. кого, що і без дод., також з інфін. Запрошувати, кликати куди-небудь.

Не ходи, куди не просили; не бери, чого не положив (Номис);

– Просимо ж до нас на вечерю. Не погордуй уступити до нашої простацької господи (П. Куліш);

З'являється майор Яцуба і.. гукає до Мамайчука: — Тебе просять! – Бач, мене просять, – враз осміхається Гриня до пастви. – Раніше викликали, вимагали з'явитись, а тепер просять (О. Гончар);

Зайшла покоївка. – Пані вже в їдальні. Просять пожалувати до столу (А. Головко);

// перев. у сполуч. зі сл. староста, боярин, сват, кум і т. ін. Запрошувати взяти участь у якомусь обряді, святі (перев. весіллі).

– Хочу оженитись, прошу вас за старосту, коли ваша ласка (Марко Вовчок);

– Я тебе до себе в куми прошу... (Панас Мирний);

– Прийдеш на весілля? Боярином прошу (М. Стельмах);

Докія і Василь Чоп'як видавали замуж свою одніську дитину, .. йшли враз із донькою й нареченим, з батьками, панашками .. і дружбами до пана, щоб просити його на весілля (О. Кобилянська);

// у формі 1 ос., також у сполуч. зі сл. ласкаво, уклінно, милості, покірно. Уживається як ввічлива форма запрошення або дозволу зробити що-небудь.

– Прошу, частуйтесь! Сестро, кумо! Семене, Гнате! Сідайте, прошу вас, та пожийте, – припрошувала Мотря (М. Коцюбинський);

– Ти, – каже Ісідор, гостинно прогортаючи доріжку перед вовротьми. – О велика і неповторна донька Геліоса .. , прошу ласкаво до мого небувалого царства (О. Бердник);

[Хотина:] Милості просимо у господу! (М. Кропивницький);

Щорс спокійно розірвав конверт [з наказом] .. – Дозвольте оголосити. – Прошу (О. Довженко);

– Чудово, зараз питимо чай! Сідайте, прошу вас. – Чай у вашому домі, професоре, стоїть поза всякою конкуренцією, – сказав Славенко (В. Підмогильний);

– Здорова була, Варвара Степанівно! Здрастуй, Олю! Пускайте переночувати. – Милості просимо, –і сказала Безугла. – Не які горниці, ну, а місце знайдемо (А. Головко);

– То чого ж ви тілько дивитесь, а не накладаєте. Прошу покірно! – повернувся я до його (Панас Мирний).

3. без прям. дод., розм. Призначати ціну за що-небудь.

– Він просить по тридцять карбованців за шкурку. Чи не взяти нам пару? (З. Тулуб);

– Завжди на ярмарку знайдеш двох дурнів: один дорого просить, другий дешево дає (М. Стельмах);

Скыльки просять – Не дорого, господін .. дев'яносто п'ять! (В. Винниченко).

4. без прям. дод., розм. Збирати милостиню; жебракувати.

– То десь бог покарав мене: нащо було обдурювати всіх, просячи для слабої неньки? (М. Коцюбинський);

Се не жебрак. От він, як бачив, не просить ні у кого (Г. Хоткевич).

5. кого, що, за кого – що. Клопотатися про кого-, що-небудь, заступатися за когось.

Я просив його за твого Каленика, і він мені сказав от що: щоб ти йому, не барившися, написав, котрий Каленикові год [рік]? (Т. Шевченко).

(1) Покі́рно про́шу, заст.:

а) шанобливе звертання до кого-небудь із проханням або запрошенням.

Сідайте, о[тець] Артемій, – обізвався тихо господар, – от я наллю вам чаю. Прошу покірно! (І. Нечуй-Левицький);

б) (ірон.) вираз здивування, нерозуміння.

Треба було покликати до хати .. – Образиться? Покірно прошу... Не треба мені з ним ніяких зносин... (М. Коцюбинський);

(2) Пора́ди проси́ти (пита́ти, шука́ти і т. ін.) у кого – те саме, що Удава́тися за пора́дою (див. удава́тися);

(3) Про́симо хлі́ба-со́лі (хлі́ба та со́лі) одві́дати – уживається як традиційне запрошення до столу.

– Просимо, добрі люди, хліба-солі одвідати, – запрохував Загнибіда. – Спасибі вам, що не цураєтесь, не забуваєте (Панас Мирний);

(4) Проси́ти (блага́ти) милосе́рдя у кого. – просити в когось співчутливого ставлення до себе, помилування.

Йосиф .. просить милосердя у братів і з болем бачить, як потроху одвертаються брати (Ю. Яновський);

(5) Проси́ти (блага́ти) / попроси́ти (заблага́ти) пардо́ну, прост.:

а) просити пробачення; пробачатися.

[Паллада:] Дозвольте просить у вас пардону – від “кавалерів” усіх портів нашої планети (О. Корнійчук);

б) просити милості.

Перед ними було два шляхи в завтрашній день: або покаятися і просити пардону у великих панів, або раз назавжди піти обраним шляхом (П. Колесник);

(6) Проси́ти (блага́ти, моли́ти і т. ін.) проще́ння (опроще́ння) – просити пробачити провину; просити поблажливості до кого-небудь; просити помилування.

– Кілька разів навіть приходила [жінка] під мої двері, плакала, просила прощення (І. Франко);

Не відповідаючи ні слова, Олексій припав до колін гетьмана й сав їх обнімати... В душі він благав гетьмана пргощення (А. Чайковський);

[Любовицька:] Верніть його зараз, я кинусь перед ним на коліна, я вимолю в нього прощення! (І. Кочерга);

– А вже як розгнівається козак, опрощення не проси, – .. не такі ми, щоб опрощення давати (П. Панч);

(7) Проси́ти (кли́кати) в ку́ми – запрошувати бути кумом або кумою.

– Я тебе до себе в куми прошу... Чув? У куми! Бог послав мені сина. Прошу тебе охрестити (Панас Мирний);

Хто не чув її .. пісень на весіллях та артільних святах? Хто не кликав її у куми? (Григорій Тютюнник);

(8) Проси́ти (кли́кати) / запроси́ти (покли́кати) до сто́лу (за стіл) – запрошувати їсти.

– Прошу до столу.., – м'ячиком вертиться перед підполковником Бараболя (М. Стельмах);

Гостей запросили до столу. Частували щедро й смачно (З. Тулуб);

Пили [троянці] на радощах сивуху І їли сім'яну макуху, Покіль кликнули їх за стіл (І. Котляревський);

(9) Проси́ти (проха́ти) / попроси́ти (попроха́ти) ви́бачення (проба́чення, ви́бачити, проба́чити) – визнаючи, усвідомлюючи власну провину, вибачатися перед ким-небудь за неї.

[Раб:] Прибув шляхетний Кай Летіцій, за пізній час він просить пробачення (Леся Українка);

– Я приїхав просити заздалегідь вибачення за свою Онисію Степанівну (І. Нечуй-Левицький);

Прошу вибачити, що пишу коротко, бо щось нездужається (М. Коцюбинський);

– Прошу пробачити, пане генерале.. Але, якщо дозволено буде мені... Насамперед, відносно міністрів (А. Головко);

Він винувато глянув на неї, мов прохаючи вибачення (В. Винниченко);

Він дивився на неї добрими чистими очима і прохав у неї пробачення, що своєю присутністю спричиняє клопіт (Григір Тютюнник);

Прохаю вибачити за клопоти, що чиню Вам так часто (М. Коцюбинський);

– Панове, судді, я прошу пробачення, – сказав Горбачев з паперами в руцці (Л. Костенко);

Студент прохав вибачення й дивувався некультурності публіки з сіл (М. Хвильовий);

(10) Проси́ти сло́ва – зголошуватися на публічний виступ;

(11) Проси́ти сльоза́ми (слі́зно) – благати кого-небудь про що-небудь, плачучи;

(12) Проси́ти та перепро́шувати – дуже просити.

Прийшов її чоловік та й почав просити та перепрошувати. “Я, каже, не дам її нікому і пальцем зайняти ..” (Леся Українка);

(13) Уклі́нно прошу́ (проха́ю) – шанобливо-ввічлива форма прохання.

– Уклінно прошу покуштувати моєї кулінарії (О. Донченко);

Шука́ти (проси́ти і т. ін.) су́ду (суда́) див. шука́ти.

◇ (14) Ї́сти не про́сить – що-небудь комусь не заважає, не завдає турбот.

Нехай лежить: воно їсти не просить (Номис);

Ліда слухала докори .. і відказувала: – Чого викидатиму, коли та макітра ціла? Хай стоїть, їсти не просить. А тільки борщ у горщику смачніший, ніж у каструлі (Є. Гуцало);

Всі речі, що [діду Марку] вірно служили, або акуратно на гвіздках розвішані, або складені на полицях. Он і хомут від коня .. приберіг (“Хай висить, їсти не просить”) (А. Дімаров).

(15) Прошу́ проба́чити:

а) (кому і без дод.) уживається як вибачення за що-небудь й зроблене, як вияв перепрошення.

[Лев:] Пробачай, що я нагримав зопалу (Леся Українка);

Коли прим'яв тебе, Якове, трохи, пробачай, – покосився на нього Мірошниченко (М. Стельмах);

– А тепер прошу пробачити мені. Я таки справді не хочу запізнитись. – І подала руку (А. Головко);

б) уживається у значенні вставного слова для вираження сумніву, протесту, заперечення, незгоди з чим-небудь і т. ін.

[Прочанин:] Чому ж се ти позбувся спадку? А може, ти, пробач, його розтринькав, як то буває молодечий звичай? (Леся Українка);

[Кічунов:] Вона [практика] має не тільки позитивні якості загальності, але в безпосередній дійсності, від якої ви, Євгене Григоровичу, відірвані, проба (О. Довженко).

◇ (16) Ка́ші (ї́сти) про́сить, жарт. – подертий і потребує лагодження (про взуття та одяг).

Він дав Дикунові свою стару кирею і майже нові чоботи, бо козакове взуття вже давно просило каші (С. Добровольський);

І чоботи в мене роти пороззявляли, їсти просять (Г. Квітка-Основ'яненко);

Ласка́во про́симо див. ласка́во;

(17) Ми́лості про́шу́ (про́симо) – уживається як ввічливе запрошення.

– Ось до вас прийшли, – каже йому молодиця, пускаючи мене у двері. – Милості прошу – сідайте! – вітає він мене (Марко Вовчок);

– Здрастуй, Олю! Пускайте переночувати. – Милості просимо, – сказала Безугла (А. Головко);

(18) Про́симо до ха́ти! – уживається як ласкаве запрошення завітати в дім, до господи.

– Оце я до вас у гості... Буде де переночувати? – питає становий. – Коли ваша ласка, просимо до хати! – запрохує Чіпка (Панас Мирний);

(19) Проси́ти ка́ри Бо́жої – вимагати, бажати справедливого покарання.

Вона [Маруся Чурай] ж співала, наче голосила, на себе кари Божої просила (Л. Костенко);

(20) Проси́ти (проха́ти) [у Бо́га] сме́рті заст. – виявляти небажання жити.

[Василь:] Як навіжений, кидався я перший у січу, прохав у бога смерті... (Панас Мирний);

(21) Проси́ти / попроси́ти руки́ в кого, кого, чиєї – звертатися до дівчини (жінки) або до її батьків з проханням дати згоду на шлюб.

– Приходив Іщенко, колишній жених Саші, докоряв дівчині нестійкістю, освідчувався в любові і просив руки (В. Гжицький);

Нарешті вирішив [Гарецький] поїхати до Огієвських освідчитись Любі і просити в батьків її руки (П. Кочура);

Попросив [Фесенко] в батька й матері Маниної руки (І. Нечуй-Левицький);

– А коли б я попросив зараз вашої руки і повів би до себе назавжди? (Ю. Яновський);

(22) Проси́ти у Бо́га ла́ски – молитися за прощення, благословення і т. ін.

Вона [Мотря] впаде навколішки, приникне головою до помосту, – шепче молитву _?ру, просить у Бога ласки, одмалює свій гріх – і разом сльози ковтає (Панас Мирний);

(23) Проси́ти Христа́ ра́ди; Проси́ти ми́лостині (ми́лостиню) – жебракувати, старцювати.

Старці, по десять раз кланяючись прохожим, протягали руку, просили Христа ради (Панас Мирний);

На тім мості стоїть дід старий та сивий та просить милостині (І. Франко);

– Чого він тремтить і чого він хоче? – Він жебрак, – каже мама, – він просить милостиню (Ю. Смолич);

(24) Прошу́ люби́ти й шанува́ти (жа́лувати), – усталена формула, яка вживається, коли знайомлять кого-небудь із кимось.

[Круть:] Хто він? [Гриць:] Наш земляк. Отож прошу любить і шанувати (О. Підсуха);

Чо́боти ка́ші про́сять (ро́ти пороззявля́ли) див. чо́боти.