просити

БЛАГА́ТИ (пильно, невідступно, пристрасно просити), ЗАКЛИНА́ТИ підсил., МОЛИ́ТИ підсил.; МОЛИ́ТИСЯ підсил. розм., ПРОСИ́ТИСЯ розм. (благати про співчуття, милосердя і т. ін.); УПРО́ШУВАТИ (ВПРО́ШУВАТИ), УПРО́ХУВАТИ (ВПРО́ХУВАТИ) (пильно і тривалий час просити). — Док.: ублага́ти (вблага́ти), умоли́ти (вмоли́ти), упроси́ти (впроси́ти), упроха́ти (впроха́ти). — Євгеніє! Женю!.. Боже мій, таки стрілися!.. Я благав про це долю — і ось, нарешті (А. Хорунжий); О, постійте, сестри! Вас прохаю я, заклинаю вас, скажіть мені: чи не стріли ви мого коханого на стежках, розмаяних вві сні? (Н. Забіла); Просив, молив (Олексій), щоб вона (Галочка) виплакала своє горе, що після того їй легше буде, щоб не душила своєї журби (Г. Квітка-Основ'яненко); І просилася, і молилася: "Пусти мене, старий діду, На вулицю погулять!" (І. Котляревський); — Тебе, наша княгине, ні впросити, ні вблагати, — не споглянеш, не подивишся (Ганна Барвінок); Упрохали мене товариші стать в голові діла (М. Кропивницький). — Пор. 1. проси́ти.

ЖЕБРА́ЧИТИ (збирати милостиню), ЖЕ́БРАТИ, СТАРЦЮВА́ТИ, ЖЕБРУВА́ТИ рідше, ЖЕБРАКУВА́ТИ розм., ПРОСИ́ТИ розм., МИ́РКАТИ заст. Обв'язавшись картатими хустками, циганки знову підуть жебрачити, канючити шматок хліба, картоплину чи цибулину (Д. Ткач); Я пішов сирітською дорогою — жебрати (М. Ю. Тарновський); Я шостий десяток старцюю; сорок літ, як світ Божий перед моїми грішними очима закрився (Д. Мордовець); — А ваша жінка з дітьми матиме з чого жити, поки ви сидітимете? Чи буде змушена жебрувати (переклад С. Масляка); Малий Василь.. перекинувся у Запоріжжя. Почав жебракувати (Г. Коцюба); Се не жебрак. От він, як бачив, не просить ні в кого (Г. Хоткевич); Жінка з діточками пішла попідвіконню миркати (Г. Квітка-Основ'яненко).

ПРОПОНУВА́ТИ (висловлювати комусь пропозицію, побажання з наміром залучити до чогось, допомогти в чому-небудь тощо), ВИСУВА́ТИ (ВИСО́ВУВАТИ рідше) , перев. із сл. пропозицію, ПРОСИ́ТИ, ПРИСОГЛАША́ТИ заст., розм. — Док.: запропонува́ти, ви́сунути, попроси́ти, присогласи́ти. — Я пропоную, щоб ти нікуди не йшов. Ти справді маєш високу температуру (Ю. Андрухович); Мужчини зробили були спробу опиратися і висунули пропозицію просто сідати до столу, тільки зліплені будуть вареники з сиром (Ю. Смолич); Усі вже знали, що Семен просить Мотрю сидіти на віру (М. Коцюбинський); — Вони тут з машиною і будуть вас присоглашать разом їхати в Ковалівку (В. Кучер).

ПРИЗНАЧА́ТИ (ПРИЗНА́ЧУВАТИ рідко) (ціну за певний товар, якусь послугу тощо), ПРОСИ́ТИ, ПРА́ВИТИ, ЗАПРАВЛЯ́ТИ, ГИЛИ́ТИ (надто високу ціну). — Док.: призна́чити, запроси́ти, запра́вити, загили́ти. Проси якнайбільше, а бери, як дають (прислів'я); — Не проторгуйся лише, прав достойну ціну (О. Гончар); — Де ж я вам ту плату візьму? — ще більше смутніє Левко. — Ми дуже бідні. — А я багато, хлопче, з тебе й не заправлю (М. Стельмах).

ПРОСИ́ТИ що, чого, про що, з інфін., із спол. щоб, заст. о(об) чім, діал. о що (звертатися з проханням до когось; спонукати кого-небудь щось зробити), ПРОХА́ТИ, ПРОСИ́ТИСЯ з інфін. і без додатка, ВИПРО́ХУВАТИ що, ПЕРЕПРО́ШУВАТИ про (за) що, розм., ШАПКУВА́ТИ про (за) що, розм., УЗИВА́ТИ (ВЗИВА́ТИ) із спол. щоб, заст., КЛА́НДАТИ із спол. щ о б, діал.; ЖАДА́ТИ чого, ДОМАГА́ТИСЯ чого (настирливо, рішуче); КАНЮ́ЧИТИ розм., СКИ́ГЛИТИ розм., ЦИГА́НИТИ розм., ЛЕБЕДІ́ТИ діал. (також без додатка — настирливо або жалібно); КЛОПОТА́ТИ, КЛОПОТА́ТИСЯ (про (за) кого, перед ким — своїм проханням сприяти комусь у чому-небудь). — Док.: попроси́ти, попроха́ти, попроси́тися, ви́прохати, перепроси́ти, перепроха́ти, узва́ти, зажада́ти, поклопота́ти, поклопота́тися. Якось я об'ївся нестиглими борівками. Упав, корчить мене, різь у шлунку, прошу в Бога смерті (Р. Андріяшик); Несподівано маю нагальну потребу доступитися до якогось київського банку за кредитом і хочу Вас прохати допомогти в цій справі (В. Самійленко); — Перед ким би я стала кланятися і проситися? (С. Журахович); — Мені вже обридло правити з тебе та випрохувати свої кревні гроші, немов ті бублики під монастирем... (Л. Яновська); Антоніна Дзвонковська, в сім'ї якої панував культ батька-героя, повинна була поступитися своєю гордістю — просити вельможних, ще й перепрошувати (П. Колесник); Почав уже сам батько шапкувать перед паном за жалування мені (А. Тесленко); Кілька разів взивала мене Озаркевичева, щоб прислати вірші до якоїсь часописі жіночої (Уляна Кравченко); (Шевчик:) Наймуть мене до себе. (Лейба:) От ти й знай. Колись кландав, щоб найнявся, так не схотів, а тепер сам набиваєшся (В. Мисик); Олекса, той бідний сирота, скільки добра висвідчив йому, не жадаючи за се нічого (С. Ковалів); В їдальні якась незнайома жінка .. з криком і плачем домагалася, щоб її допустили до отця каноніка (Ірина Вільде); Папертю швендяють старці, канючать копієчку Христа ради (А. Хорунжий); Санько сидів на лаві й скиглив: — Ну, мамо, ну дайте чого добренького попоїсти! (Б. Грінченко); (Воєвода:) Ну що ж, нехай увійде. Послухаєм, як він (купець) почне циганить Та викупу нам всім пропонувать (І. Кочерга); — Давай хліба, давай, змилуйся надо мною! — лебедів плачливим голосом Бовдур (І. Франко); Долгов недурно казав, що за поета клопочуться в Петербурзі високопоставлені особи (З. Тулуб). — Пор. блага́ти.

БУДЬ ЛА́СКА (ужив. при ввічливому вираженні згоди, готовності, дозволу зробити що-небудь), ПРО́ШУ. — До Книша хто-небудь! Ви не ображайтесь, Панасе Івановичу! Трусити, так усіх трусити, підряд. — О, будь ласка! (А. Головко); Щорс спокійно розірвав конверт (з наказом).. — Дозвольте оголосити. — Прошу (О. Довженко).

БУДЬ ЛА́СКА (ужив. як ввічлива форма запрошення), ПРО́ШУ, ПРО́СИМО розм., МИ́ЛОСТІ ПРО́СИМО (МИ́ЛОСТІ ПРОШУ́) розм., ПРО́ШУ́ ПОКІ́РНО заст., фам., ірон.; ЛАСКА́ВО ПРО́СИМО (ужив. і як офіційне, церемоніальне запрошення). — Але, дорогий мій, я давно вже виріс з того віку, щоб мене в чомусь підозрівали. Якщо ви хочете йти зі мною, — будь ласка (Григорій Тютюнник); — Прошу, частуйтесь! Сестро, кумо! Семене, Гнате!.. — припрошувала Мотря (М. Коцюбинський); — Пускайте переночувати. — Милості просимо, — сказала Безугла (А. Головко); — То чого ж ви тілько дивитесь, а не накладаєте. Прошу покірно! — повернувся я до його (Панас Мирний); — Просимо якнайласкавіше до хати! — промовила Балашиха й поклонилась Кайдашисі! (І. Нечуй-Левицький).

ЗАПРО́ШУВАТИ (просити кого-небудь, пропонувати кому-небудь прибути до когось з певною метою), ПРОСИ́ТИ, КЛИ́КАТИ, ЗАЗИВА́ТИ, ЗАКЛИКА́ТИ, ПРИКЛИКА́ТИ, ЗВА́ТИ розм., ЗАПРО́ХУВАТИ розм., ПРИКЛИ́КУВАТИ діал., ПРИСОГЛАША́ТИ заст., ВІТА́ТИ заст.; СКЛИКА́ТИ, НАКЛИКА́ТИ, НАПРО́ШУВАТИ розм., НАПРО́ХУВАТИ розм., ЗЗИВА́ТИ розм. (багатьох). — Док.: запроси́ти, покли́кати, зазва́ти, закли́кати, прикли́кати, позва́ти, запроха́ти, присогласи́ти, завіта́ти діал. скли́кати, накли́кати, напроси́ти, напроха́ти, зізва́ти, поззива́ти. Потім Борис узявся запрошувати нас до себе в гості, обіцяв показати пущу (Є. Гуцало); — Прошу ж на заручини до свого дому найяснішого короля й ввесь двір,.. — сказав на радощах старий Замойський (І. Нечуй-Левицький); (Христя:) Чи буде ж то Одарка кликати на сватання? (М. Кропивницький); Вона навіть іноді ласкаво зазиває Кульжан у свою юрту і розповідає їй щось цікаве (З. Тулуб); — Так ви таки не догадуєтесь, навіщо я вас так нагально закликав до себе? — питав він (С. Васильченко); Безліч дуків він стрівав Та панів на всіх дорогах, А ніхто його не звав Пригостити, крім убогих (П. Грабовський); Насті давно хотілося примирити невістку з чоловіком, вона скільки раз запрохувала її до себе (Панас Мирний); — Сідай, Параско, на поріжку, — присогласила Настя (Панас Мирний); Дождались дівчата: вітають на дівич-вечір; вітають на весілля (Марко Вовчок); Ідуть гостей скликати молоді (М. Стельмах); Напросила (Ївга) свашок, світилок, батьків (Г. Квітка-Основ'яненко); Коваль.. клепле та й співа, всіх до кузні іззива (І. Франко). — Пор. 1. кли́кати.