простувати
ПРОСТУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.
1. Пересуватися пішки у просторі; іти.
Пройшовши кілька гонів, перебрались вони через глибоку балку і з милю простували рідким лісом (О. Стороженко);
Саша поглядала на батька, а той простував поруч задумливий і мовчазний (О. Донченко);
Попрощавшись із новими знайомими, рудявобородий у великій закдумі простував Володимирською вулицею, повернув ліворуч, минув руїни Золотих воріт і зупинився на Сінному майдані (Ю. Хорунжий);
// Рухатися в певному напрямку; переміщатися, прямуючи куди-небудь.
“Для нас у ріднім краю навіть дим солодкий та коханий...” Без упину я думала собі оті слова, простуючи в країну італьянську [ італійську] (Леся Українка);
Заґеґали дикі гуси, простуючи кудись високо під необмеженим небом (М. Коцюбинський);
Повертався він часом на світанні і не йшов до хати, а простував до клуні, де було свіже сіно (А. Шиян);
Броненосець “Потьомкін” із Одеси простував до східних берегів Чорного моря, щоб підтримати повстання, яке охопило вже всі народи Кавказу (П. Панч);
// Іти куди-небудь навпростець, скорочуючи шлях.
Хто простує, той дома не ночує (Номис);
Він, простуючи через яр до своєї хати, тілько [тільки] й знав, що плескав (Панас Мирний);
Простував [Кола] через горби й низів'я на Поточчя, понуро думав, мимохідь одчахував гілки (О. Кундзич);
// перен. Наслідувати когось, щось.
Простував за Арістотелем, який вважав, що кожна матеріальна частинка тіла людини зберігає її індивідуальність (З наук. літ.).
2. що, діал. Розпростовувати, розправляти, виправляти (стан, кінцівки).
Заповнять [прочани] обору, падуть, як снопи, на мураву, на приспу, на тік, де хто може, простягаються, простують натомлені кости [кості]! (І. Франко);
Стояв [Іван Мазепа] серед світлиці, простуючи кості. Тріщали (Б. Лепкий);
Тільки тоді, як сонце втомлялось і од вершечка слави спускалось униз, тіні помалу і обережно простували скорочені члени, росли і лізли все далі та далі (М. Коцюбинський).
◇ (1) Простува́ти путь (д) див. верста́ти.
Значення в інших словниках
- простувати — простува́ти дієслово недоконаного виду Орфографічний словник української мови
- простувати — Простува́ти. Змагати, намагатися досягти, прагнути. Часто не знаємо причини якогось явища, але що ми у своїй сьвідомости все простуємо до основности і докладносте то таки стараємо ся бодай уявити собі якусь загальну причину... Українська літературна мова на Буковині
- простувати — (куди) ПРЯМУВАТИ; (гордо) крокувати, виступати, іти церемоніяльним кроком, тримати <�міряти> крок; (за ким) іти <�слідом>; п! РУШАТИ; (робити прямим) розгинати, випрямляти, випростувати. Словник синонімів Караванського
- простувати — див. іти Словник синонімів Вусика
- простувати — -ую, -уєш, недок. 1》 неперех. Пересуватися пішки у просторі; іти. || Рухатися в певному напрямку; переміщатися, прямуючи куди-небудь. || Іти куди-небудь навпростець, скорочуючи шлях. 2》 перех., діал. Розпростовувати. Великий тлумачний словник сучасної мови
- простувати — простува́ти 1. випрямляти, вирівнювати (м, ср, ст) 2. спростовувати (думку, твердження)(ср, ст) Лексикон львівський: поважно і на жарт
- простувати — верста́ти доро́гу (шлях, путь). Прямувати, іти куди-небудь. — Куди верстаєте дорогу? — вклонилася до них (чумаків) і Явдоха (О. Ільченко); Йди направо, я наліво шлях верстатиму в тумані (І. Франко); — Буду в руки златоглави, Китайки хапати, .. Фразеологічний словник української мови
- простувати — ІТИ́ (ЙТИ) (роблячи кроки, пересуватися в просторі), ПРОСТУВА́ТИ, ПРЯМУВА́ТИ, СТУПА́ТИ, МАНДРУВА́ТИ розм., ТО́ПАТИ розм., ТУПЦЮВА́ТИ розм., ТУ́ПЦЯТИ розм., ТУ́ПАТИ розм., ГРЯСТИ́ уроч., поет., ПОСТУПА́ТИСЯ розм., ПОСТУПА́ТИ заст. Словник синонімів української мови
- простувати — Простува́ти, -ту́ю, -ту́єш Правописний словник Голоскевича (1929 р.)
- простувати — Простува́ти, -ту́ю, -єш гл. Идти прямо, направляться. Хто простує, той дома не ночує. Ном. № 11406. Простували вони до Лубень невеличкими купами. Стор. МПр. 60. Пливе військо, простуючи униз до порогів. Морд. К. Словник української мови Грінченка