простуватий

ПРОСТУВА́ТИЙ, а, е.

Досить простий (у 2–6 знач.).

Одна тільки Мері мовчала. Вона уважно стежила за виставою і з цікавістю розглядала незвичну їй простувату публіку (Б. Антоненко-Давидович);

Справжній міський романс іноді простуватий, іноді дещо наївний, але прозорий, лагідний, без тіні агресії та злого осуду (із журн.);

Другий агент, простуватий сільський хлопець, витяг з кошика і тримає двома пальцями ніжно мережане дессу (із журн.);

Простуватий стиль.

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me