прохання

ПРОХА́ННЯ, я, с.

1. Ввічливе звертання до кого-небудь з метою домогтися чогось, спонукати кого-небудь зробити, виконати щось; просьба.

Вона докоряла йому в тому листі, що він не прийшов до неї з візитом в Кишиневі, не вважив на її щире прохання (І. Нечуй-Левицький);

Він звернувся до парубків з проханням доглянути його коні (М. Коцюбинський);

– Джантемир попросив мене передати.. прохання від нього і від усього аулу, щоб допомогли їм винищити вовків (З. Тулуб);

На його настійливе прохання, відрядили Захара на літню практику на Україну, до Уманського лісництва (Іван Ле);

Ісідор прислухався. Можна було розібрати окремі вигуки, але переважно це було монотонне прохання: “Господи Ісусе Христе, помилуй мене!” (О. Бердник).

2. Письмове клопотання, заява, складена за офіційно встановленою формою.

– Ти прийняв прохання, розглянув..? – Все зроблено, і прохання по змісту й по формі розділено на допустимі й недопустимі, на пильні й такі, що можуть підождати (Б. Лепкий);

Дарка Діброва успішно склала в місті іспит на вчительку і зразу ж написала десятки прохань в різні округи на посаду (П. Козланюк).

(1) Уклі́нне проха́ння – ввічлива форма прохання.

Від імені редакційного комітету .. звертаюся оце до Вас [Н. Кобринської] .. з уклінним проханням дозволити нам помістити у тому збірнику оповідання Ваше “Виборець” (М. Коцюбинський);

(2) Щи́ре проха́ння – ласкава просьба.

Певні, що Ви, завжди одкликаючись щиро на громадські справи, прихилите ухо своє .. і до нашого щирого прохання (Панас Мирний).