прохарчовувати

ПРОХАРЧО́ВУВАТИ, ую, уєш, недок., ПРОХАРЧУВА́ТИ, у́ю, у́єш і розм. ПРОХАРЧИ́ТИ, чу́, чи́ш, док., кого, що.

1. Те саме, що прогодо́вувати 1.

Думалось, хоч погорюєш літо, то все-таки приннесем додому копійку, чи за землю заплатити, чи себе прохарчувати (В. Винниченко);

– Один.. може і двадцять десятин підняти. А другий – хоч би спромігся стільки десятин обробити, щоб сім'ю прохарчувати (А. Головко);

Не знати чого, хазяї стояли на тому, що свині мають самі себе прохарчувати (М. Стельмах);

– Як померла мати, я побачив, що канцелярія не прохарчує мене (І. Нечуй-Левицький);

– До праці я вже не годен – слабі руки – і себе не маю чим прохарчувати (С. Чорнобривець);

– Дітки мої! – каже тоненьким .. голосом. – Чим же мені прохарчити вас, чим зодягти? (П. Куліш).

2. тільки док. Харчувати якийсь час.

[Бондар:] Треба б нам завтра заколоть і третього ще кабана, бо як харчів нестане на весілля, то на всю Січ ти осоромиш старого Бондаря. [Марія:] Повірте вже мені: сто душ ввесь тиждень прохарчуєм! (І. Карпенко-Карий);

– Брат Василів, Андрій, трьох дівок візьме до себе, усіх цілий год прохарчить, усіх одягне, та й не збідніє (Грицько Григоренко).