прощати

ПРОЩА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПРОСТИ́ТИ, прощу́, прости́ш, док.

1. що, кому, кого і без прям. дод. Пробачати чию-небудь провину; виявляти поблажливість до когось.

Він не вмів прощати і нікому не прощав (І. Нечуй-Левицький);

Ще час, ще до царя не дійшов його донос, а Мазепа, хоч і довідається, так простить, як не раз прощав йому і другим (Б. Лепкий);

Багірову прощали багато чого, бо знали його безкорисливість (О. Гончар);

Лютував старий за те, що ляховку [ляхівку] взяв [син]; да вже як Бог дав їм дітей, старий їх простив (Марко Вовчок);

Ганні здалося, ніби в голосі його вже звучить прохання помилувати, простити.., але ні прощати, ні забувати щось вона не збирається і не має права (В. Собко);

Чугая засудили на десять років. На суді він плакав: — Люди, простіть мені (М. Зарудний).

2. наказ. сп. прости́, прості́ть, у знач. вставн. сл. Уживається при звертанні до кого-небудь як ввічливе попередження про що-небудь, як вибачення за щось сказане або зроблене.

Тепер уже, простіть, яйця старіші, як кури (Номис);

[Милевський:] Простіть, Любов Олександрівно, я не люблю мішатись до чужих справ, але на правах приятеля скажу: мені здається, ви занадто раптово увірвали нитку (Леся Українка).

3. наказ. сп. проща́й, проща́йте, Прощальний вигук, формула прощання при розлуці, розставанні. а також наприкінці листа.

– Василю! На кладовищі мене покидаєш, на кладовищі мене й знайдеш! Поминай мене, не удавайся у тугу... прощай на віки вічні! (Г. Квітка-Основ'яненко);

– Прощайте ж. – Ідіть здорові... (Панас Мирний);

– Ну, прощай, любий мій. – Вона припадає до мене і знову цілує (М. Івченко);

“Прощай. Хай звеселить зір твій Аллах. Твоя Мір'єм” (М. Коцюбинський);

* Образно. Прощай, мій любий, коханий краю..! (П. Грабовський);

Прощайте, ниви (М. Коцюбинський);

// тільки одн. Уживається для вираження неминучості втрати, необхідності розлуки з ким-, чим-небудь (з відтінком небажаної наслідковості).

Декого з учителів позабирали, позасилали. Гриць ні живий ні мертвий сидів і ждав, що ось прийдуть і до його і тоді... прощай все навіки! (Панас Мирний).

4. у знач. ім. проща́й, невідм., розм. Те саме, що проща́ння 1.

Одриваю шматочок старої газети, що завалялась у кишені, й пишу на коліні: “По дорозі у вічність останнє прощай” (М. Коцюбинський);

Я на прощай кивнув йому і подумав заспокоєно: “Дійде” (І. Муратов).

5. кого, що, діал. Прощатися з ким-, чим-небудь.

Сумно прощали тухольці свої хати й подвір'я (І. Франко);

Ціле село Сходилось до попа до хати Старого пастиря прощати, Останній раз поцілувати Холодні руки (І. Франко).

(1) Прости́ (прості́ть) / проща́йте на [цьо́му (цім)] сло́ві, у знач. вставн. сл. – те саме, що Вибача́й (вибача́йте) / ви́бач (ви́бачте) на [цьо́му (цім)] сло́ві (див. вибача́ти).

Твій жаль.. нагадує дурного – Прости на слові – Павлуся істор'ю (І. Франко).

◇ (2) Прости́ Го́споди, у знач. вст. сл. – уживається для вираження пом'якшення різкості, грубості висловлювання, судження і т. ін.

Якби вмер, прости Господи, краще б було (А. Головко).

Джерело: Словник української мови (СУМ-20) на Slovnyk.me

прощати

Значення в інших словниках