прощатися

ПРОЩА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, недок., рідко ПРОСТИ́ТИСЯ, прощу́ся, прости́шся, док.

1. з ким і без дод., також у сполуч. зі сл. поцілунок, погляд і т. ін. При розлуці тиснути один одному руки, говорити слова прощання і т. ін.

– Діти мої! – прощається Іван, – прощайте, соколи мої ясні! Шануйте матір, любітесь із собою, нікого не кривдіть... прощайте (Марко Вовчок);

Полковник і дівчина в чорній хустинці Прощалися біля воріт (Л. Дмитерко);

Обіймав їх, прощався і благословив. – Дасть Бог, побачимся скоро, над Десною (Б. Лепкий);

[Стьопа:] Дванадцять годин!.. Тисячі закоханих прощаються останнім поцілунком і зустрічаються першим (О. Корнійчук);

Венера низько поклонилась І з панотцем своїм простилась (І. Котляревський);

* Образно. Сонце прощається із високого шпиля; зараз зайде і завтра вернеться (Марко Черемшина);

Місячний промінь, прощаючись ніби, заглянув до хати, косо ліг на стіні (С. Скляренко);

// Віддавати останню шану покійникові перед похованням.

Задзвонили вранці-рано По генераловій душі; Заговорили щось погане, До генерала ідучи Прощатись, люде [люди] (Т. Шевченко);

Щось було сьогодні принадне, особливе в його землі, мов на обличчі небіжки, з якою жив ціле життя, а тепер мусить прощатись навіки (М. Коцюбинський).

2. перен. Залишати надовго або назавжди що-небудь, розставатися з чимсь.

І знов лечу понад землею, І знов прощаюся я з нею (Т. Шевченко);

Пухлогубі юнаки оберталися в сідлах, прощаючись з рідним селом (О. Довженко);

[Куниця:] Ходім... (Озирається, прощаючись поглядом з кімнатою) Прощай, моя тиха келія... (І. Кочерга);

В сльозах затриманих, з палкими муками, Вони прощалися з полями, з луками, Навік прощались з краєм рідним (Л. Костенко);

Повіяв вітр з руки Енею, Простивсь сердешненький з землею (І. Котляревський);

// Позбавлятися чого-небудь, відмовлятися від чогось надовго або назавжди.

Заморив мене трошки сей Київ, то я трохи й рада б його покинути, але не зовсім, бо тоді, значить, знов прощайся з наукою більш як на півроку (Леся Українка);

[Мар'яна:] Один Бог знає, як мені гірко кидати вас, прощатись із своїм дівуваннячком!.. (С. Васильченко).

3. кому і без дод. Вважатися пробаченим, дарованим (про чиюсь провину, помилку, негідний вчинок).

Коли чоловік пише для себе, виливає своє горе й радощі, то йому легше стає. Чому ж тоді не писати? Тоді і всякі помилки прощаються (М. Коцюбинський);

Усе прощається, та не все забувається (Григорій Тютюнник);

Се ж і є та вина, що не проститься вовіки... (Леся Українка).

4. тільки недок. Пас. до проща́ти 1.

Покійна мати моя, а твоя бабка привиділася мені. Осінила мене хрестом світлим і сказала: “Прощаються тобі гріхи твої, Любове, прощай їх ближнім своїм№ (Б. Лепкий).

◇ Душа́ проща́ється (розлуча́ється) / попроща́лася (розлучи́лася) з ті́лом див. душа́;

(1) Проща́тися / розпроща́тися (попроща́тися) з життя́м (з [бі́лим] сві́том) – умирати, гинути.

І не думайте втікати: кругом драгуни! – Хто не вийде – прощайся з життям! – По списках будуть викликати! (М. Стельмах);

То була стріла в слину гадячу обмочена.. І запекло Івана під серцем, і чує він, що з світом прощається (з легенди);

Скрипаленчиха вже давно б із життям розпрощалась, коли б не трималася поки що душа в тілі надією на побачення з сином (Ю. Збанацький);

Всіх барон від того часу вільними зробив, На розп'ятті в тім поклявся Та й зо світом розпрощався (П. Грабовський).